Тож досвід, викладений у них, буде зовсім не зайвим, адже територіально пригоди тривають так само на всіх широтах – від Перу до України і далі вглиб нашої з вами геополітичної історії – Львів, Харків, Донецьк…

Ерік Вуяр. Конкістадори. – Х.: Фабула, 2019

Цей історичний роман, який наближає до нас давні часи, оповідає про захоплення іспанцями Перу. Головний герой з братами вирушає з невеличким військом встановлювати владу іспанського короля на нових землях. Вони переживають хвороби, брак їжі, холод, долають гори і тропічні ліси. Купка самовпевнених чужинців прагне золота і влади. Що доведеться зробити, щоб досягти цього? Чи достойно їх винагородять за випробування і принесені криваві жертви? Завойовників чекає складний і небезпечний шлях.

"Роман "Конкістадори" змальовує той епізод завоювання світу, що, на мою думку, нагадує ураган чи вторгнення кінноти, - зауважує автор. - У будь-якому разі це — сплав золота й крові, славетна й вульгарна епопея, як і всі інші, сповнена хитрощів і підступних нападів. Цей епізод присвячений завоюванню Перу Франсіско Пісарро та знищенню імперії інків. Він розкриває трагедію нашого світу, де живемо ми, на мапі якого зустрілися Бог, золото й порох. Сходячи сухими схилами Кордельєрів у пошуках Бога, іспанські найманці принесли з собою перші пориви крижаного вітру прогресу, що повіяв над попелом імперії".

Володимир Гнатюк. Знадоби до галицько-руської демонології. – Х.: Фоліо, 2019

Автор цієї книжки "про чортівню" був першим, хто вивів українську фольклористику на широкий шлях європейської науки. І. Франко назвав його "феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один". Насправді ж Володимир Гнатюк (1871—1926) — видатний фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець, історик, журналіст, редактор, книговидавець, перекладач, член-кореспондент Петербурзької АН (1902), академік АН України (1924), член Чеського наукового товариства (1905), Празької та Віденської Академії наук. Про його справді титанічну наукову роботу свідчать близько 300 праць — монографій, статей, рецензій тощо. Зокрема до цього видання увійшли оповідання, зібрані Володимиром Гнатюком і присвячені знадобам до галицько-руської демонології, з яких можна дізнатися про те, чим можна відстрашити чорта, про нечисте місце, як дістати домовика, про вовкулак і відьом, ворожбитів і знахарів, про нечисті гроші й закопані скарби та ін.

Іван Монолатій. Від Донецька до Перемишля. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2019

У 1990-х роках разом з незалежністю в українську літературу прийшло модне слово «геопоетика», і кожен з регіонів, позбувшись радянсько-спілчанського ярма, зміг продемонструвати власну культурну окремішність. Так, на тлі сірого офіціозу постали літературні школи багатьох літературних регіонів з центром вже не в Києві, як донедавна у Москві, а в цілком несподіваних місцях, де розквітло культурне життя – від Харкова до Івано-Франківська, від Донецька до Одеси.

Підсумувавши досвід всіх наступних "незалежних" десятиліть, слідом за "Ostмодерном" автора цих рядків, де було досліджено літературну творчість культурних регіонів, автор вже цієї книжки розглядає у цьому є контексті їх центри – міста, які потрапили у доробок тамтешніх письменників. Запоріжжя ("Сни неофіта" П. Вольвача) і Миколаїв ("Там, де Південь" О. Ульяненка), Львів ("Танго смерті" Ю.Винничука) і Рівне ("Рівне/Ровно" О.Ірванця), Івано-Франківськ ("Фелікс Австрія" С.Андрухович) і Чортків ("Капелюх, дактилі, сливи" В.Махна)

Еліна Свенцицька. Речі, що лишилися від дому. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2019

Свою прозу авторка цієї збірки пише російською, натомість віршує українською. Тож у даному випадку це російська поетика в "українському" виконані. Річ у тому, що авторка (дочка одного із засновників донецької філологічної школи, Михайла Гіршмана) займалася Срібним віком, і це дається взнаки протягом майже всієї збірки. Хоча, починається все з Брюсова, який, як мало хто знає, віршував на "дитячі" теми, переносячи метафізику "дорослих" - екзистенціалізм, містика, езотерика – на "колискову" традицію народної пісні. Те саме у Свенцицької.

"А повітря наповнюють іграшки й тіні, / Ця — з ножем, інша — з бритвою, третя — без тями. / Вурдалаки похнюплені сплять на калині. / Що робити їм з нами?» Далі в авторки зазвичай іде Цвєтаєва з її суцільними тире та іншою «срібновіковою» пунктуацією невимовлених емоцій та слів. "З головою — зі страшного холоду, / Із шиєю — з жахливого холоду, / Зі спиною — із жорсткого холоду, / З очима — з безмежного холоду, / З руками — з пекельного холоду, / Із тілом — з неозорого холоду". Ну, і без Єсеніна теж не обійшлося: "На покинутий дім / Обернуся в тривозі. / І лишився мені / Тільки стовп при дорозі".

Ирина Лобусова. Диббук с Градоначальницкой. – Х.: Фолио, 2019

Черговий ретророман відомої авторки – це історія Одеси 1929 року. За сюжетом, у місті бешкетує банда Алмазної - зухвалі, просто серед білого дня пограбування банків і заможних громадян, безліч трупів ... Місто налякане. А справжня Таня Алмазова, чиїм ім'ям прикривається самозванка, яка очолила бандитів, думає, як це зупинити.

Проводячи власне розслідування, вона дізнається, що в єврейській міфології існує поняття "діббук". Це злий дух, який переслідує живих, вселяється в них. За допомогою Володі Сосновського Таня повинна цей міф зруйнувати. "Петренко потерял дар речи, когда Сосновский положил белый камень на его вдруг задрожавшую ладонь. Этот камень как две капли воды напоминал тот, что лежал у него в кармане, — в картонной коробочке, завернутый в красную фланельку! Даже по форме эти два камня были абсолютно идентичны! Одна грань выпуклая, другая — срезанная ровно. На плоской стороне — засохшие остатки прозрачного клея, точно в таком же количестве, как и на камне Петренко".