Байден оголосив вирок Путіну. Як візит Зеленського увійде у світову історію

Несподіваний вояж українського президента до США став приємним сюрпризом. Більше того одразу після поїздки найпередовіших до Бахмута — подвійним піар-ударом в голову кремлівського диктатора. Це остаточний розрив України із “совком”. Байден вибрав дуже символічну дату, бо добре знає як вони важливі для Путіна — тридцять один рік тому у цей час навічно спустили стяг СРСР з Кремля. А в Москві планували до цього часу у разі успіху окупації України оголосити новий радянський союз і почепити червону ганчірку знову.

Одразу хочеться сказати, що візит нашого президента до США був узгоджений давно і тримався у секретності. Все ж Зеленський ціль номер один, а російські посадовці не раз виголошували заяви про те, як би було добре вдарити по потягу з топпосадовцями. Тому в режимі тиші гарант дістався потягом до Перемишля, а далі летів американським військовим літаком до Вашингтону.

Джозеф Байден як ніколи тепло обіймав Володимира Зеленського. Фото того, як досвідчений політик Джо по-батьківськи обіймає за шию президента — однозначно буде в усіх підручниках новітньої історії. Оливковий світшот з тризубом і синьо-жовта краватка у Байдена — потужний візуальний меседж того, що Україна і США разом. Все-таки в англо-саксонському світі  оця краваткова дипломатія важлива. І тут це прозвучало дуже гучно — “це наш хлопець”.

Далі ще хочеться сказати кілька слів доморощеним спеціалістам з етикету, які закинули Зеленському: “чому не в костюмі?”. Оливковий костюм — це візуальне продовження поїздки на Бахмут. Це омаж всім українцям, які в лавах ЗСУ чи у волонтерських лавах нині вигрібають цю війну на повну. А ще це нагадування конгресменам, США і всім нашим західним друзям, що у той час, коли вони запалюють святкові свічки й сідають разом за столом — в Україні сім’ї розділені на тих, хто вдома без світла і тих, хто в окопах. Недарма Зеленський у минулому житті був успішним телевізійником.

Але сама суть візиту буде зараз — і найперше він потрібен був Джозефу Байдену, якому на правах лідера західного світу треба було послати гучний меседж Росії, Китаю та іншим авторитарним режимам, які мріють про аналоги “СВО на Украине” щодо своїх сусідів. І цей сигнал з вуст Байдена звучав прямо: “Україна вже перемогла Росію на полі бою… Дуже скоро Путін зрозуміє, що він програв війну. І тоді Зеленський вирішить, як він хоче її завершити”.

Росія так довго говорила, що Україна надто тісно пов’язана з американцями, що Америка нарешті прямо сказала — будемо з Україною стільки, скільки потрібно. І Путін сильно прорахувався на початку цього конфлікту, коли припустив, що український народ поступиться, а НАТО розпадеться. “Він помилявся за обома цими пунктами; він, як і раніше, помиляється щодо нашої витривалості. І це те, що продемонструє цей візит”, – додали у релізі Білого дому на підтвердження про зустріч двох президентів.

Власне, не дивно, що після такого протеже і пакету допомоги від США на майже $ 2 млрд із ЗРК Patriot і не тільки — Зеленський сміливо і достойно відповідав на питання щодо Путіна і потенційних переговорів.

“Який меседж ви хотіли би відправити Путіну з Вашингтону?”.

“Я тут з президентом Байденом, і я можу надіслати йому меседжі: після Patriot нам будуть потрібні... ще Patriot (зал і Байден розсміялися). А що я буду казати Путіну? Людині, яка у 2019 році всім говорила, що не буде війни, тобто усім брехала? Людині з хворим і неадекватним сприйняттям дійсності? Яка більше не є суб'єктом цивілізованого світу? Ні. Це він має бути зацікавлений щось сказати світу”.

Путін офіційно визнаний недоговороздатним. Убивцею і маніяком. Його будуть добивати. А Росія і її так звані еліти мають вирішити, чи зникнуть вони із Путіним з лиця землі.

Програмні речі для західного світу від Байдена і Зеленського прозвучали на тлі розширеної колегії Міноборони РФ, де Путін казав про “ядерну тріаду”, а Шойгу - про збільшення чисельності ЗС РФ до 1,5 мільйонів і підготовку нових наступів.

Кілька днів тому Путін скасовував свою щорічну пресконференцію та звернення до Федеральних зборів. Під приводом “нема позитивної повістки”. Але насправді цей маніяк добряче попив української крові за дев’ять місяців — і йому це сподобалось. Тому він буде з’являтися на колегіях Міноборони й надалі, бо йому по приколу воювати та вбивати.

Тому Байден дуже чесно учора сказав: “Путін не має намірів зупинити цю несправедливу війну. Ми підтримуватимемо вас стільки, скільки це буде необхідно”. І тут же звернувся до Конгресу: “Я з нетерпінням очікую можливість підписати пакет допомоги на 45 млрд доларів”. Це було закидом вудочки на майбутню безперебійну підтримку ЗСУ зброєю.

І дуже важливо, що демократи та республіканці уже прямо кажуть, що це не пожертви, не спонсорування, не гроші на вітер. Це —  прямі інвестиції в американські оборонні виробничі потужності та високооплачувані робочі місця американців. Тобто анонс — що підтримка України це серйозно і надовго.

Якщо говорити про те, настільки був переконливим Володимир Зеленський під час виступу у Конгресі, то таки так.

Він запевнив, що американські солдати - не мають воювати на нашій землі - ми це зробимо самі. Що нам потрібні танки та літаки. Що американські гроші — не благодійність. Було нарешті багато “дякую”. За підтримку, допомогу, чуйність. Була щемна розповідь про Різдво при свічках. Дуже багато акцентів було на перемозі України й фактично ніякої дипломатії в стилі Генрі Кіссінджера.

Поїздка до Бахмута напередодні поїздки до Байдена була сильним ходом. Зеленський повертався до неї постійно — Байдену подарував бойову нагороду капітана з батареї HIMARS. Постійно цитував свою розмову із військовими. У Конгресі — передав спікеру Ненсі Пелосі український прапор з передової.

Це було гідне представлення України. І нарешті прозріння, що у нас мало друзів. У нас є надійний, хоч і вимогливий партнер — США. Що ми разом йтимемо до кінця. І що як би український президент не намагався надурити наших друзів із Вашингтону — HIMARS і ЗРК Patriot самі себе на фронт привезуть. Досвідчений і мудрий Джо Байден вивчив нашого президента ідеально. Він по-батьківськи пригорнув його до себе й обійняв за шию. Наш шлях до перемоги дуже довгий і складний. Буде багато прощань, сліз і похорон. Але чи не вперше за десять місяців великої війни є стриманий оптимізм. Ми ще не перемогли, але РФ програла точно.