Кокетлива емпатія людожера

Людство пережило за свою довгу історію купу диктаторів, але досі не може звикнути до традиційного для них прагнення виглядати миротворцями, месіями для мас, благодійниками, що снять і бачать ощасливлені ними народи. "Це просто, — вправлявся у демагогії Герман Герінг, один зі сподвижників Гітлера. – Слід тільки сказати, що ворог готується напасти, і заткнути роти пацифістам, оголосивши, що вони не люблять батьківщину і кидають її у біді".

І що з того, що Бертран Рассел колись написав, що "за демократії дурні мають право голосувати, а за диктатури – правити". Якби це було так, то, мабуть, люди вже давно винайшли спосіб закрити для "дурнів" шлях до політичного Олімпу.

Володимира Путіна – воєнного злочинця, викрадача дітей, організатора новітнього геноциду українців аж ніяк не назвеш дурнем. Його шлях до влади позначений гекатомбами жертв, і серед росіян теж, але й улесливими й, можу припустити, щирими оцінками симпатиків. Тих, до прикладу, хто й досі надихає вождя на продовження війни в Україні, не вагаючись, погоджується на смерті тисяч співвітчизників у цій безглуздій бійні, а навесні наступного року прийде, аби продовжити правління кремлівського самітника.

Читайте також: Столітня війна

Путін направду став парією серед цивілізованого товариства, ним гидують вчорашні партнери та навіть друзі (якщо, звісно, серед політиків існує таке поняття), його не бажають бачити на міжнародних самітах чи офіційних заходах.

Так трапилося і на віртуальній зустрічі G-20, від участі в якій відмовилися лідери США та Китаю. Можливо, вони навіть домовилися про цей бойкот під час минулотижневої зустрічі у Сан-Франциско, і якщо це так, то, значить, токсичність Путіна та Росії самозрозуміла навіть для затятих опонентів та ідеологічних ворогів.

Ні Байден, ні Сі не захотіли слухати путінську демагогію, пересипану відвертою брехнею та класичними зразками кремлівської пропаганди. До прикладу, Путін заявив, що деякі промовці на саміті говорили про те, що "їх вражає тривала російська агресія в Україні. Так, звичайно, воєнні дії — це завжди трагедія конкретних людей, родин і країни загалом. І, безумовно, ми повинні думати про те, як зупинити цю трагедію. До речі, Росія ніколи не відмовлялася від мирних переговорів з Україною". Цікаво, що тут він нарешті наважився назвати речі своїми іменами, — щодо війни в Україні він використав не традиційний штамп "СВО", а "російська агресія в Україні". Але, попри цей недогляд, натхненник геноциду кокетливо став переконувати, що не знаходить собі місця, "думаючи про те, як зупинити цю трагедію".

Читайте також: Точка вини

А про мирні переговори, з якими нібито носиться Росія, він явно переборщив. По-перше, Москва вже давно апробувала всі варіанти такого "миру", який влаштовував би її, через посередників. Ми бачили вже формули від Ердогана, Папи Римського і того ж таки Сі Цзіньпіна. Але навсправжки сприймати ці "пацифістські ініціативи" не доводиться, принаймні з двох причин. По-перше, вони фіксують територіальні "надбання" Росії, які Путін поквапився законодавчо анексувати і з чим категорично не погодиться ні Київ, ні міжнародна спільнота. По-друге, очевидно як білий день, що Кремль використає мирну паузу для реанімації пошарпаної армії та нагромадження арсеналів для майбутнього наступу – вже на Європу.

Але мене особисто зацікавив інший фрагмент промови диктатора. У ньому весь Путін – самозакоханий  та самовпевнений диктатор, не позбавлений, однак, ментальності дрібного кагебістського служки, що ніколи не визнає своєї помилки, ніколи не забуває "кривд" (у власному розумінні), вичікує найкритичніший момент, аби нагадати про них. Путін не може змиритися з поворотним моментом історії, який став його особистим фіаско, найболючішою поразкою: "Я розумію, що війна і загибель людей не можуть не вражати. А кривавий переворот в Україні у 2014 році, за яким слідувала війна київського режиму проти свого народу на Донбасі, не вражає?" - риторично запитав ВВП своїх віртуальних співрозмовників.

Читайте також: У вирві війни

Тобто ми не тільки почули банальний пропагандистський штамп про Революцію Гідності – цей штамп використано як аргумент, як безпідставне прокурорське звинувачення сусіднього народу у нелегітимності його політичного керівництва.

Тобто Путін досі не відмовився від уявлення про Україну як failed state, бо чи може бути в його уявленні нормальною країна, у якій владу здобувають шляхом революції? Та ще й "терористи"! Для посилення своїх несосвітенностей Путін запаралелив події на Майдані 10-річної давності і… смугу Гази.

Путін як вогню боїться "переворотів", і тому у власній країні залив бетоном щонайменші порухи свободи та інакодумства. Саме для цього він оточив Росію поясом колишніх союзних сателітів, перетворивши їх на заручників своєї політики. А на Україні обламав зуби. І, можливо, глибинними мотивами "спеціальної воєнної операції" були саме путінський страх і злоба. Її не прикрити кокетливою "емпатією". Бо емпатія не властива примітивній молі.

Спеціально для Еспресо.

Про автора. Ігор Гулик, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.