Чи варто було квапитися з перепохованням Андрія Мельника
Я хотів би радіти разом з вами поверненню і перепохованню в українській землі останків Провідника ОУН Андрія Мельника і його дружини Софії Федак-Мельник. І радію — бо це велика подія
Я не належу до тих, хто критикує президента Зеленського за те, що він якось медійно намагається використати цю історію. Для політика це нормально. Це і є, зрештою, політика.
І що важливо: нарешті це — проукраїнська політика. Від фрази 2021 року "в советском союзе билі і плюси" до слів, сказаних на церемонії перепоховання, про історичну тяглість, покоління героїв, які продовжують боронити Незалежність — погодьтесь, це великий поступ президента в правильному керунку. Армія, мова, віра в одному флаконі.
А головне — ми наблизилися до створення Пантеону українських героїв, до ідеї, яка живе в поколіннях українців вже понад сотню років. І маємо подякувати тут всі причетним — історикам, політикам, урядовцям.
А от що мене справді засмутило, це те, що де-факто поховання полковника Мельника і його дружини поставило хрест на дискусії щодо самого Національного військового меморіального кладовища.
А дискусія є, і вона, нагадаю, скандальна.
Маємо рішення Верховного суду про незаконність виділення землі під цей військовий цвинтар. Маємо протести місцевих мешканців, маємо попередження екологів про заболочені ґрунти цієї ділянки. В нас є незгода майже всіх діячів спільноти, яка працює з історичною пам'яттю — з цим місцем поховання. І нарешті є питання до компаній, які цей цвинтар будують.
Журналістське розслідування, досі ніким не спростоване, вказує, що цим будівництвом займається підсанкційний, — через бізнес на окупованих територіях, — дніпровський бізнесмен Вадим Єрмолаєв, який переписав активи на 21-річну доньку — лондонську тік-токерку. І, вуаля, вже санкції йому не заважають.
Читайте також: Перепоховання Мельника і реакція Ізраїлю. Час історичного просвітництва завершився
Словом, мусимо визнати — перепоховання тлінних останків двох видатних українців цементує ситуацію, яка є. Поки принаймні їх не перепоховають, — так ще раз! - в майбутньому Пантеоні. Але, по-перше, коли ще той Пантеон збудують. І по-друге, нащо тоді треба було так спішити, якщо рішення про Пантеон в Києві ухвалили вже постфактум? А без цього рішення нащо було зайвий раз тривожити тлінні останки подружжя в їхніх могилах в Люксембурзі, везти в Мархалівку, при цьому залишити в Люксембурзі могилу матері Софії Федак-Мельник? Це відкрите питання.
І щоб не завершувати на цій ноті, я додам позитивного імпульсу. Якщо потрібно зробити швидкі та правильні рішення в цій сфері — вшанування пам'яті — я маю чудову ідею для нашої влади.
Проведіть нарешті чесний конкурс на керівника меморіального комплексу Бабин Яр. Де, до речі, досі сидить людина Єрмака. А ще гірше, що цей комплекс нам кшталтували одіозні російські діячі на гроші російських же ж олігархів. Так що це давно перезріле рішення, яке означало б повернення законності і, головне, поваги до держави Україна.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе