Чому колапс режиму Асада вигідний Україні та є катастрофою для Росії

Для початку розберімо один міф. От якщо Асад швидко впаде, то Росія все перекине сюди й нам буде важко. Мене вже втомило вміння окремих сильно травмованих громадян слідом за нашими ворогами перетворювати будь-яку успішну для України історію на зраду, але давайте все ж поясню. 

Росії немає чим підсилювати український фронт коштом сирійського. Так, у них там є певна кількість літаків. Але у війні з Україною в них ніколи не було дефіциту носіїв зброї, у них всю війну дефіцит самої зброї. Тому з ракетами вони давно вистрілюють те, що виробляють. І з бомбами те саме. Єдиний суттєвий людський ресурс - "Вагнер" - Росія витягла з Сирії ще 2022 року, а останні півтора року вона звідти найманців тягала. А не навпаки. 

А тепер щодо інших позицій. 

Потенційний колапс режиму Асада — це ослаблення Росії як глобального гравця.  З моменту початку військового втручання в Сирії у 2015 році Росія витратила значні ресурси — як фінансові, так і військові — для підтримки сирійського режиму. 

Втрата режиму Асада покаже, що навіть масштабна військова та фінансова підтримка Росії не гарантує виживання її союзників. Це створить сумніви у надійності Росії серед її наявних і потенційних партнерів, таких як Венесуела чи Білорусь.

Читайте також: Не слід очікувати, що Росія буде перекидати регулярні війська до Сирії, — експерт-міжнародник Сушко

Підрив впливу РФ на Близькому Сході та в Середземному морі. 

• Росія має дві ключові військові бази в Сирії: морську базу в Тартусі та авіабазу Хмеймім. Вони забезпечують Росії контроль за маршрутом постачань енергоресурсів з Близького Сходу до Європи. Втрата цих баз стане серйозним ударом по глобальних військових можливостях Росії.
•  Втрата впливу в Сирії зменшить здатність Москви впливати на країни регіону, такі як Туреччина, Іран, Ізраїль і Саудівська Аравія. 
•  Втрата впливу також позбавить Росію можливості використовувати Сирію як важіль тиску на ЄС через міграційні кризи або енергетичні маршрути. 
•  Присутність у Сирії була потужним аргументом у перемовинах з Іраком і Південним Курдистаном (який має широку автономію у складі Іраку) щодо відновлення роботи підконтрольного нафтогону з Іраку до Туреччини та Середземного моря. 

Для Росії присутність на Близькому Сході є критичною і через нафтове питання, і через загрозу, яку несе Росії ісламізм. Тому зараз Путіну доведеться шукати обхідні маневри, в тому числі дуже ризикувати й розширювати підтримку хуситів. А це може призвести до кризи відносин з Саудівською Аравією, Ізраїлем і навіть Єгиптом. 

Крім того, чим гірше Асаду — тим гірше Ірану. І  навпаки: позиції Саудівської Аравії, Туреччини та США посиляться. Що ще більше буде відвертати сили режиму аятолл на близькі регіональні проблеми. 

Читайте також: Сирійські повстанці заволоділи всією провінцією Ідліб, – Reuters

Послаблення позицій Росії та Ірану автоматично посилює позиції західних країн і України у будь-яких дипломатичних контактах з Росією. Раніше Росія використовувала ескалацію у Сирії та свою роль у боротьбі з ІДІЛ як привід мати з нею справи в регіоні. Зараз цей привід стрімко відвалюється. 

Тому незалежно від того чекає нас довга агонія режиму Асада чи його швидкий крах, вплив Росії значно впаде. Зараз Сирія припиняє бути активом у російській політиці трикстера-ескалатора, а стає пасивом, за який треба або триматися (і інвестувати гроші та інші ресурси у стабілізацію ситуації), або фіксувати збитки й відгрібати всі негативні політичні, військові та економічні наслідки. 

З цікавістю будемо спостерігати за стражданнями всіх цих мудаків. Гарний лебідь. Чорний. Жирний.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.