"Кликуни"

Так в українських середньовічних містах, зокрема в Луцьку, звалися громадські оповісники, які гучно викликували на публіку важливі новини, — професія була гідна й шанована, і мені щиро шкода, що не можу тепер знайти вдалішої назви для "викликувачів" зовсім іншого штибу - тих, кого ще КГБ запускав свого часу в "місця масового скупчення населення" (черги, громадський транспорт) із пропагандистськими текстами "на підтримку політики партії й уряду", виголошуваними буцімто "від себе" (по-сьогоднішньому кажучи, боти офлайн).

Те, що вони мали б у цій війні бути серед нас, поруч із ждунами й навідниками, здається цілком логічним, але якось ніколи досі мені не траплялось чути ані бадьорого всезнайки-дідуся, ні енергійної тітоньки передпенсійного віку (найчастіші категорії "кликунів по-радянськи"), які професійно вивалювали б на юрбу кремлівські методички. І от, нарешті, сталося!

Експрес "Луцьк - Київ", тільки-но всі повмощувалися, от-от рушимо. І з передніх рядів лунає на цілий вагон саме такий енергійний, підкреслено "сценічний" жіночий голос:

- Це ж тепер Зеленський у Швейцарію поїде, перемовини про мир будуть... хоть би швидше!..

(Відповідь сусідів: невиразне мимрення)

Читайте також: Повернення до зірок

- Та, ото якби з самого початку договорились, то й війни б не було! (Сміх) Зразу треба було той Донбас віддавать, там нічого українського не було ніколи!..

Інший жіночий голос, протестуючи:

- Ну да, а потом до Кієва оддать...

Ще інший:

- А потім до Львова...

- Ви думаєте, пішли б далі? - сурмить "кликунка". - А я так не думаю! Я вважаю, що краще поганий мир, чим добра війна!

("Худой мир лучше доброй ссоры", - впізнаю подумки гугль-транслейт: початковий текст, значить, по-російськи писався).

А "кликунка" тим часом переходить у наступ (сценарно грамотно, якби я була її шефом, я б її похвалила!):

- Це кого війна не коснулася, то може так думати... Вас вона, видно, не коснулася!

- Ага, нє коснулась, канєшна, — огризається опонентка, — нас в Ірпєнє нє бомбілі... Смєнім тєму!

Читайте також: Роздуми під час блекауту. Я більше не дозволяю страху керувати мною

"Кликунка" на секунду замовкає (прокол вийшов, треба витягати нову методичку!), - але тут-таки відновлюється й без тіні збентеження заходить на другий круг:

- А я вважаю, що поганий мир краще доброї війни! Це моя така думка...

Тут уже не витримую я — і собі підвищую з місця голос на цілий вагон:

- Я дуже перепрошую! Такі свої думки тримайте при собі, будь ласка, бо когось вони можуть і травмувати! Ви говорите так, щоб вас усі чули. Я вас чути не хочу!

У вагоні западає могильна тиша — хвилини на дві. Більше "кликунка" не озивалась до самого кінця подорожі (а може, вийшла на якійсь зі станцій продовжити працю на іншому маршруті, хто ж їх знає, як у них там).

Висновок: Треба супостатам передишку, ах як треба — для переведення їхньої економіки на воєнні рейки; просто так, "мимохідь" це зробити не вдасться... Всі ставки зроблено на червневі перемовини, всі гроші кинуто по всіх доступних каналах (раз навіть "кликуни" повилазили!) - аж нудно здумати, скільки крику й смороду на нас чекає в найближчий місяць...

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.