Корупція та олігархи. Як Захід шукає приводи, аби не допомагати Україні

Але у кожному разі важливий контекст і темпоральні рамки діалогів про ці стереотипи. І здавалося, у період війни дещо зміненими мали б бути фокус та пріоритети. Але чи то війна вже триває так довго, що стала звичкою для західних оглядачів, що вони почали звертатись до тих проблем, які були на порядку денному до повномасштабного вторгнення. 

От днями газета The Times випустила статтю під гострою назвою "Енергетична "корупція" ставить українців перед ризиком смертельного замороження". Не бачив передруку в українських медіа, але все ж у вузькому професійному середовищі вона набула поширення. У статті автор без надмірної конкретики говорить про відкати у будівництві обʼєктів захисту енергетичної інфраструктури. 

І от не все гаразд із цією статтею та авторськими наративами. 

Не применшуючи проблему корупції, хочеться все ж нагадати, що формування враження про тотальну корупцію в Україні роками просували росіяни. Чому нас не беруть в ЄС? Бо корупція. Чому нас не беруть в НАТО? Бо корупція. Чому з ними не варто мати справи і поставити на них хрест? Так бо ж… відповідь відома. І далі за списком. 

У 2020 році Дональд Трамп називав Україну найкорумпованішою країною у світі. А у 2022-му цю ж тезу повторював його син, який, імовірно, матиме велику вагу в новій американській адміністрації. 

І неважливо, що голосні корупційні скандали з великими оборотами є у всьому світі, і США не виняток. Просто говорити про них, згадуючи Україну, – майже звичка. Завжди легко пояснити якусь проблему в Україні, не вдаючись, а перевівши стрілки на корупцію. А подібні статті, звісно, лише додають підґрунтя для таких стереотипів. 

Читайте також: Демократія втомилася без політичної волі та лідерства особистостей

Розумію, що автор статті у The Times Максім Такер багато років провів у Amnesty International, де проблема корупції ніколи не залишалась поза увагою. Тому, можливо, для автора ця тема особливо чутлива й досі. І, до слова, так, – це саме та Amnesty International, яка у 2022 році глибоко облизала Росію, звинувативши Україну в порушення правил війни. Таке собі звинувачення жертви.

Тільки є один суттєвий момент, який автор Максім Такер упускає, говорячи про ризики для енергосистеми та загрози для енергопостачання цієї зими. І це упущення перевертає все з ніг на голову. І маю підозру, що автор і сам не розуміє, що не зовсім коректний у висновках.

Річ у тому, що захистити всі об’єкти енергосистеми бетонними бункерами нереально. І навесні цього року ворог активно обстрілював теплові та гідроелектростанції, в тому числі й машинні відділення, які жодними саркофагами не захистити. 

Єдиним варіантом захистити ці об’єкти є системи ППО. І саме цих систем нам не вистачає – ми досі не отримали велику частину ППО, яку нам обіцяли вже давно. Енергетичні компанії відновлювали свої обʼєкти після весняних обстрілів, саме очікуючи, що на зиму прибудуть ці ППО та ПРО. 

Мені здається, що поширення тез, наведених у згаданій статті, згодом може бути легко використане тими партнерами, які обіцяли ППО і не надали. І ключовий меседж, який можна буде почути, – це ж українська корупція винна у відключеннях і аж ніяка не відсутність потрібного та обіцяного озброєння. 

Добре, що хоч у стилі згаданого звіту вищезгаданої Amnesty International нам не розказують, що ми якось там порушуємо, використовуючи власне право на оборону. Хоч не здивуюсь, якщо пред’яви про корупцію саме і підняті на поверхню, щоб ми не нагадували про обіцяне, але так і не отримане озброєння. 

А загалом, читаючи статтю, формується відчуття, що це не росіяни винні, що досі обстрілюють нас ракетами із західними компонентами. Не Захід, який ані не може припинити постачання цих компонентів в Росію, ані обмежити роботу тіньового флоту Росії, який допомагає фінансувати цю війну. Це не дефіцит ПРО винен. Це ж та сама українська корупція винна! Хіба це не те саме обвинувачення жертви?

Читайте також: "Тіньовий флот" Росії: санкцій замало

З однією проблемою, яка буде визнана винною у відключеннях та блекаутах, – повсюдною та всеохопною корупцією розібрались. Тепер про іншу проблему, про яку давно не згадували, – олігархи. 

Керівниця Європейського банку реконструкції та розвитку викотила заяву, що банк не надаватиме фінансування ДТЕКу, бо він у власності олігарха. Якщо гратися зі словами, то, наприклад, заяву пані президентки ЄБРР можна перекласти так: "А ми не будемо надавати позики найбільшій приватній енергетичній компанії Україні в той час, коли росіяни намагаються розбомбити українську енергетику і взагалі знищити українців, бо ми принципові" - або так: "Українці, тепло і світло вам не потрібні, щоб розв'язати проблему олігархів уже і зараз!"

"Війна ослабила вплив олігархів, – каже керівниця ЄБРР, – але після її завершення ситуація може змінитися". То, може, після війни й поговоримо, пані президентко? Звісно, якщо доживемо, якщо нас тут всіх не перемеле, не замерзнемо, не прибʼє якимось черговим "Орешником". 

А якщо серйозно про реформи в енергетиці під час війни, то можна почитати у звітах Європейської комісії та країн Великої сімки. У звітах говориться, що Україна впевнено просувається з реформами, зокрема й енергетичними, і Україна виконує всі маяки, поставлені перед нею. 

Читайте також: Третя світова війна? Допоможімо тим, хто її стримує

А от США та Єврокомісія, видно, в курсі справ. Вони виділяють компанії 107 млн євро для підтримки в цю зиму. І це не про підтримку компанії. Це про підтримку країни, яка третій рік обороняється. Це про підтримку енергетиків, які третій рік під прицільним вогнем агресора. 

На Заході вже багато хто втомився від нашої війни. І їм би хотілося все забути. І саме цим можна пояснювати повернення до міфів та наративів, які просувалися до повномасштабного вторгнення. У вправних маніпуляціях словом, викрутасах з використанням стереотипів та шаблонів, переводячи стрілки, головне - не загратися зі звинуваченням жертви. Бо зрештою панове майстри слова та поборники принципів можуть і самі стати жертвами того самого агресора.

Джерело

Про автора. Андріан Прокіп, аналітик із питань енергетики Українського інституту майбутнього

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.