Немає золота в Сірих Горах

Власне, це не книга, а добірка доволі гострих критичних статей, які чітко вказують – де якість, а де неякість.

За останні днів 10 на очі трапилася низка матеріалів, які нагадали оте самокопання Сапковського. Усі матеріали стосувалися політики: уривки соціологій, роздуми візіонерів про повоєнні виклики, версії – з чим має змиритися суспільство вертаючись до мирного життя.

А ще, шість днів тому я попросив читачів сторінки (а це переважно люди, небайдужі, із власними думками, хто вміє, або опановує "причина-наслідок") дати обґрунтоване бачення — що робити, щоб країна почала виправляти свої проблеми, з чого починати.

262 коментарі по суті й лише кілька людей згадали, що для лікування хвороб (корупції, неефективності управлінців, нестабільності роботи інституцій… ) слід, в першу чергу, кардинально змінити наше ставлення до політики. А саме – вимагати ідеологічної політики, ідейних партій, гуртування навколо візій і світогляду, компетентності в планах, відповідальності політиків і… виборця, що вручає політикам ключі й паролі від країни.

Читайте також: Про символізм шести лямів у матраці

Усі, хто вказав на "слід почати із появи ідеологічних політичних сил", як правило додають "але на жаль…". Ось вам кілька уривків "але…", що звучать як застереження :

• …люди хочуть чути від політиків позитивні історії (в сенсі, хочуть почути, як політики розв'яжуть людські проблеми),
• …люди не хочуть брати участь у розв'язанні проблем — бажають отримати результат (в сенсі – я ж котик, в мене лапки… тобто я ж простий народ, я маю отримувати, а не докладати зусиль),
• …люди хочуть, щоб у них все було, але обтяжувати себе термінами, відповідальністю, співучастю – не хочуть,
• …люди хочуть простих рішень (військову хунту, страти злочинців, відібрати, поділити),
• …люди не хочуть відповідальності – "а чого я, я проста людина, я нічого не вирішую" - це наші люди,
• …люди бажають взаємозаперечних історій – низькі податки та високі соціальні видатки; кордони 91 року, але без втрат і масового занурення у війну; нові й ще новіші обличчя без політичного бекграунду, але з мегакрутим досвідом (звідки йому взятися?); щоб чиновниками та політиками були фахівці топрівня за зарплату дрібного менеджера…
• …люди бажають зробити собі добре за чужий кошт (роззути олігархів, нехай заплатить Захід чи Росія, я за закон, але щоб кум міг порішать),
• …люди категорично не визнають своєї провини, за те, що робили хибний вибір, приводили до влади чортів – "а що я?" (хтось бачив, куди поділися з машин наліпки "ЗЕ-команда"? а що сі стало?)
• …люди вважають, що той, за кого вони голосують, це апріорі крайній в усіх питаннях і винний в усіх проблемах вже на наступний день після виборів.

Хто упізнав знайомих?

Читаючи такі бажання суспільства, політикум починає сприймати їх за вводні – у нас нема інших людей, будемо підлаштовуватися під таких що є: "люди хочуть оптимістичних історій – ок, ми будемо розповідати такі історії" (привіт, ЗЕ-технологія-2019, коли кожній цільовій співали свою приємну пісню), "люди не розуміють ваших складних слів – ми будемо простішати та спускатися на рівень аудиторії"… Такий собі попит, що породжує пропозицію.

От тільки спрощення веде до наступного спрощення, а потім до примітиву, деградації й занепаду. І тут питання — на підставі чого з’явитися якісній ідеологічній політиці, якщо політики волітимуть спрощуватися на догоду?

Виходить, немає золота в Сірих горах?

Читайте також: Держава як бабка на лавці

Чи ситуацію зламають саме ті, хто захоче піти проти течії?

Не намагатися сподобатися усім – визначити свою аудиторію і стати амбасадором її інтересів: "це мій світогляд, це мої цінності, це мої пріоритети, це мій план загального успіху країни… ти думаєш так само? Приєднуйся. Ти інших поглядів? Будемо дискутувати. Десь знайдуться компроміси, десь ні, це нормально".

Не боятися слова "ідеологія" - ні, їх час не минув. Ідеології трансформуються разом із суспільствами.

Не прогинатися під "чужі", навіть дуже звабливі "фішки" – здобудеш трохи нових прихильників, але втратиш довіру найвірніших.

Не уникати "складних слів" – я поважаю свою аудиторію, я поясню їй, бо розуміння важливо для обох сторін.

Не гнатися за "це впливова людина на районі, в нього ресурс і він приведе голоси" – цей Цар Локальної Гори міг купити собі любов дрібними подачками, клявся на вірність усім владам, і кожну зраджував заради наступної, в нього нема ідеалів крім його власної впливовості – такі люди не розуміють ідей. Краще програти з ідейними, компетентними, але поки не ресурсними, аніж виграти із впливовими та безпринципними.

Перелік можна продовжити. Він вартує того, щоб йти проти течії в Сірі Гори? Там таки може бути золото.

Джерело