Памʼять як заручниця політики

По-перше, ніколи не було жодної заборони на ексгумації та перепоховання. З українського боку як реакцію на знищення кільканадцяти українських могил в Польщі (деякі знищували в прямому етері, деякі з благословення влади) було заявлено про призупинення видачі дозволів на пошукові роботи на українській території для польських експедицій.

Тобто ніхто не забороняв перепоховати віднайдені останки, натомість призупинили можливості для пошуку таких поховань. Пошуку, який міг виявити поховання, а міг закінчитися безрезультатно.

Призупинили з метою зупинити руйнування українських могил (цього вдалося досягнути) і відновити вже зруйновані (цього досі не сталося).

Питання могло бути вирішене дуже швидко, якби не бажання польських політиків залишати його невирішеним. Саме з ініціативи польської сторони, його постійно підіймали по драбині політизації на вищий рівень — від Інститутів національної памʼяті обох країн, через міністерства культури та віцепрем'єрів до рівня президентів України та Польщі.

Врешті, на найвищому рівні, на зустрічі Зеленського і Дуди його ніби вирішили, домовившись, що з польського боку буде відновлено памʼятник на одній могилі, яка офіційно охороняється, згідно з польським законодавством, після чого надаються дозволи на пошукові роботи на українських теренах. Через деякий час навіть було оголошено про втілення цієї домовленості в життя — в Польщі оголосили про відновлення памʼятної таблиці на горі Монастир.

Але обманули — таблицю не відновили, а відкрили в новому вигляді, "загубивши" імена похованих в могилі повстанців, які загинули в бою з НКВД.

Читайте також: Заяви польських політиків щодо Волинської трагедії вказують, що принаймні частина з них не хоче бачити Україну в незалежному майбутньому, — історик В'ятрович

Домовленість досі актуальна і досі не реалізована. Бо невирішеність цього питання залишається дієвим інструментом мобілізації частини електорату для деяких польських політиків.

Саме тому вони постійно говорять про нібито заборону ексгумацій, бо так створюється потрібна емоція: обурення від того, що не дають здійснити достойне перепоховання предків значно більше, ніж те, яке могла б викликати інформація, що нема дозволу на пошуки можливих поховань.

Бо так легше переконати своїх співгромадян в уже майже сакральній, затвердженій польським законодавством, але не підтвердженій історичними джерелами та дослідженнями цифри в 100 тисяч вбитих поляків. Нібито вони десь там непоховані по-християнськи в українській землі.

Саме тому у 2018 президент Дуда замість відвідати одне з кільканадцяти місць поховань поляків на Волині, поставив вінок в полі, заявивши там можуть бути останки поляків, які не дають перепоховати.

Насправді там нікого не поховано, це просто поле. Але фото дає потрібну емоцію, яка конвертується в потрібну політичну підтримку.

Читайте також: "Коли українці й поляки борються між собою, цим користується Росія": історик В'ятрович про Волинську трагедію

І байдуже, що все це збудовано на брехні, яка лиш отруює стосунки із сусідньою державою. Політичні бали всередині країни цінніші. Прикро, що вони сприймаються ціннішими навіть зараз, коли непорозуміння між нашими країнами відбувається на тлі реальної загрози з боку Росії не лише для України, але й Польщі.

А питання достойного поховання наших предків можна вирішити досить швидко, якщо відмовитися бачити в його не вирішуваності політичні можливості.

Джерело

Про автора. Володимир В'ятрович, історик, народний депутат України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.