Плюралізм інформаційних ізоляцій

Культура упередження існує стільки, скільки існує людська комунікація. Чим більш ускладнювалася комунікаційна сфера, тим ефективнішими ставали практики кенселингу, стратегії інформаційного блокування і тактики "м’якого знищення" незручних, опозиційних, нешаблонних або ж просто занадто розумних й надмірно успішних персон.

За доби Гіпермодерну, як можемо бачити, ці стратегії доступні не лише централізованим системам, на штиб держав і фінансових кланів, але й тим непримітним, сірим та бездарним "вузликам ризоми", що керуються не корпоративною доцільністю, не ідеологією, а лише своїми внутрішніми голосами, сповненими ненавистю до чужих можливостей і чужого успіху. А ще, зрозуміло, делегованою заздрістю та проєктованою помстою.

Тим гірше для "інакомислячих". Особливо для успішної частини цієї культурної окремішності.   

В минулі епохи голоси "ворогів натовпу" наражалися на вогнища інквізиції, на списки заборонених книг та на безжальні ножиці цензорів. Ці примітивні ізоляційні стратегії не витримали випробування часом. Теперішні ефективніші. 

Якщо пророцтво про кінець світу розмістити між рекламними блоками кухонної хімії, споживач інформації сприйме повідомлення про Апокаліпсис лише як тупу маркетингову провокацію, яка актуалізує бренди мийних засобів. Якщо у переліку рецензованих книг літературний шедевр помістити поряд з "Полюванням на рожевого вурдалака" та "Моїм першим сексом", то у 95% потенційних читачів спрацюють відомі шаблони культури упередженості. 

Читайте також: Не служити Великому Ображеному...

Культура упередженості має багато облич. Відверта ненависть лише одне з них. Інше її обличчя – "м’яке знищення" через свідоме та підсвідоме блокування. Для блокування того, хто потрапив під прес упереджень, нині не потрібно мати владних важелів. Достатньо володіти первинними знаннями та навичками для мережевого "дистанційного" керування репутацією.

Стрижневим тут є формування "нового імені" для того, кого хочуть м’яко знищити. Об’єкт упередженості може і не здогадуватися, що його тихо "перейменовують". Що десь у закритих тематичних групах скоординовано з’являються пости та коментарі, де з різних акаунтів до його публічного імені додають і закріплюють деконструктивні фрейми з означеннями його зради, захланності, збочень та злочинів. Поступово навколо об’єкту упередженості формується токсична іміджева "оболонка", яка відсікає від символів та процесів публічного визнання, від бонусів галузевого поля та від референтного кола.

Формально тут не порушується принцип демократії та відкритості інформаційного поля, адже невидима токсична оболонка також є певним, дуже специфічним, видом "відкритості". Об’єкт упередженості може публічно захищати свою честь і гідність та обстоювати свою репутацію. Деякі "культурні дієвці" так і роблять, нападаючи на будівників токсичної оболонки з використанням дружніх медійних платформ, мобілізуючи друзів, клієнтів і родичів, запускаючи свої інформаційні машини м’якого знищення.

Це лише здається, що у нас зберігається "плюралізм думок" та вільний метадискурс. Насправді в нас квітне "плюралізм інформаційних ізоляцій".

Читайте також: Чому Україні не підходить "довга стратегія"

Як наслідок, війни всіх проти всіх, ми живемо в ситуації такого собі інформаційного "ізоляційного бутерброду". У ситуації нескінченних малих і дрібних культурних битв "небажаного" з "небажаним", "зради" зі "зрадою", "збоченців" зі "збоченцями". У ситуації, коли всі презентовані страви подаються на стіл як потенційно токсичні. І якщо хтось каже, що в нас "не чують правди", то можу його заспокоїти. В нас тепер не лише якоїсь там "правди" не чути, в нас навіть жирнюче, підтримане численними ботами ІПСО тоне в тихій гризні тотального "м’якого знищення".

І це лише світанок нової ери, перші промені при сході сірого сонця.

Джерело

Про автора. Володимир Єшкілєв, український письменник, філософ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.