Путін фатально помилився. Тактика залякування Заходу провалилася

Стане зрозуміло, хто домінуватиме найближчими десятиліттями у світовій політиці – євроатлантична цивілізація, представлена демократією, чи авторитарні режими Сходу й Півдня. І в центрі цього протистояння – Україна. І хоч така слава не дуже тішить, та все ж Україна – сильний гравець.

Безпосередньо перед зустріччю президента Зеленського з президентом Байденом на полях Генасамблеї в Нью-Йорку Путін вирішив втрутитися в їхню розмову про подальшу допомогу Києву. І блефонув по максимуму, кинувши відвертий виклик лідерам західного світу. І хоч це він зробив із Москви, але його слова були настільки гучні, що враз долетіли до США і розлетілися всіма світами.

Російський диктатор виступив із заявою про радикальну зміну російської концепції використання ядерної зброї, що передбачає можливість її застосування при будь-якому порушенні кордонів РФ, якщо це порушення відбулося хай навіть неядерною державою, але за підтримки зброї країни, котра володіє ядерним арсеналом.

Іншими словами, мова йшла про те, що якщо США, Велика Британія чи Франція – ядерні держави – дозволять Україні використовувати їхню звичайну зброю далекої дії, то керівництво РФ надалі розглядає ці країни як учасників конфлікту з усіма наслідками, що звідси витікають.

Читайте також: Коли наші партнери втомляться від ядерних ігор Путіна?

Тобто Росія дає зрозуміти, що проти всіх, хто допомагатиме Україні, вона може застосувати в цьому випадку ядерну зброю. Таким чином, Москва в міжнародній політиці повертається до принципу "права сили" і вимагає для себе особливі умови. І це при тому, що сама використовує імпортну зброю Ірану і Північної Кореї, якою бомбардує цивільне населення України – житлові комплекси, лікарні, школи, інфраструктурні об’єкти.

Отож, Москві можна бомбити мирні українські міста, а Києву категорично забороняється підіймати руку навіть на російські воєнні об’єкти. Справедливість по-рашистськи.

Резонанс цієї заяви цілком зрозумілий, адже російський диктатор своїм черговим залякуванням вирішив поставити на коліна весь Захід. Принаймні ту його частину, котра морально, матеріально й фінансово підтримувала саме Київ. І треба сказати, що певний час і Вашингтон, і Брюссель остерігалися зайве дратувати Кремль і його господаря. І ніби як і підтримували Київ, але так, щоб його не дуже швидко з’їли люті орки.

Але вони думали, що в тому Кремлі сидить ведмідь. Аж виявилося, що там сидить елементарний гопник, котрий гучними погрозами хоче спочатку залякати, а потім і перемогти всю Західну цивілізацію, збудовану на повазі до права і правил. І це при тім, що економічно-промислових і воєнних можливостей і потуг у нього для цього на порядок менше.

Врешті, такою заявою можна лише пробудити гордість і честь у тих, на кого вона спрямована. І в результаті отримати зворотній ефект. Як воно і сталося.

На другий день після зустрічей у Нью-Йорку Зеленського з Байденом і Гарріс стало зрозуміло, що, звичайно ж, американські керівники на цей дешевий трюк Путіна не повелися. Про що й свідчать їхні заяви, підкріплені повідомленням про виділення $9 млрд на воєнну допомогу Україні.

І хоч очікуваних заяв про дозвіл на використання далекобійних ракет не прозвучало (представник адміністрації повідомив, що таких заяв американські керівники надалі не робитимуть), це не означає, що українці такі дозволи не отримають. Але відбудеться це не в публічній площині.

Звичайно, навіть обіцянка – це ще не реальний дозвіл, бо надавати програму кожній ракеті зможуть лише американські спеціалісти.

Читайте також: Чому Трамп "змінив" свій погляд на Україну та що це означає

Нині американський медійний простір заповнений сумнівами та відвертим скепсисом щодо надання і таких ракет, і дозволу на їхнє використання на далекі відстані.

Аргумент один: мовляв, навіть використання цих ракет не вплине суттєво на перебіг воєнних дій і на український успіх. Звідки вони про це знають? А їм хтось сказав. При тому, що переважна більшість воєнних аналітиків і авторитетних відставних генералів наполягають на використанні найсучаснішої американської зброї на українському фронті та переконують, що це матиме вирішальне значення у війні. Що цілком логічно.

Та й досі поодиноке використання обмеженого українського ракетного потенціалу у війні свідчить про дуже суттєві результати. Але якщо можливе використання американсько-британських ракет не такий вже переконливий аргумент на полі бою, то чому тоді Путін підняв таку істерику щодо ядерної відповіді на це?!

Звичайно, без російського інформаційно-пропагандистського втручання в цій епопеї не обійшлося. Якщо росіяни здатні втручатися в американський виборчий процес (святе для американців дійство!), то чого вони не можуть зарядити трьох-чотирьох місцевих журналістів за грубі гроші на виконання потрібних завдань? На таку справу за відповідну винагороду завжди знайдуться охочі. Попри їхній рівень патріотизму й святі журналістські принципи.

Отож, хоч ми маємо нині підстави бути певними, що нас поки не збираються зраджувати й продовжують серйозно допомагати зброєю, але лише факти надання серйозної зброї далекої дії, зброї перемоги, покажуть, що лідери Заходу, врешті, повірили в Україну і в можливість її перемоги. І допоможуть нам зробити це якомога швидше. Врешті, хіба вони самі в цьому не зацікавлені?

У них є шанс стати героями, може, останньої великої війни диктатур проти демократії. І отримати переконливий рядок у всесвітній історії. Здається, це досить привабливий варіант?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.