Я хочу, щоб людей із футболками "Я ухилянт" першими затягували в бусики

Я можу зрозуміти, коли чоловіки уникають мобілізації. Коли страх смерті домінує. Коли навіть не бажання втратити свою свободу, своє життя, свою кар'єру стає провідним у прийнятті рішень. Людина істота егоїстична. І це природно. Я буду останнім, хто буде звинувачувати в чомусь таких людей під час чи після війни.

Я можу зрозуміти, коли людина воліє бути не в Україні під час війни. Бо життя коротке. І ти просто ставиш своє життя, свою долю на перше місце. Це знов-таки природне. І я можу це прийняти. І я не хочу, щоб суспільство розділяла ненависть і люди в Україні ненавиділи людей за кордоном.

Це все страх. І це страх природний. І так само є природним сором за свій страх і вчинки, які він змушує тебе робити і які можуть виглядати не дуже моральними.

І я можу зрозуміти, коли людина тихо боїться, уникаючи зайвий раз виходити на вулицю, чи не воліє їздити через блокпости. Коли робить це тихо. Коли відповідає тільки за себе.

Читайте також: Альтернативою Українській державі на наших теренах є лише російська

Але є речі, які я не можу ні зрозуміти, ні прийняти. Навіть коли ти сам боїшся мобілізації, ти все одно маєш знати, що мобілізація критично важлива для оборони країни. Для виживання. Цьому немає альтернативи. І що пройшов той час, коли ти можеш просто на стадіоні скандувати "ЗСУ", залишаючись у ролі вдячного вболівальника. Бо ЗСУ складається з людей. І кожен з чоловіків може одного дня стати гравцем на полі, а не вболівальником.

І коли людина вдягає футболку з "гордим" написом "Ухилянт", то що вона хоче цим сказати? Що вона пишається цим? Чи що вона рада поширювати російську пропаганду? А не секрет, що основний удар росіян на інформаційному фронті йде на зрив мобілізації. Це найтонкіший момент на цей момент.

Чи це психологічний захист, коли ти втомився боятися і зневажати себе й у відповідь демонстративно вдягаєш таку футболку, починаючи пишатися тим, за що тобі було соромно? Допомагаючи тим самим ворогу поширювати зневіру і зривати мобілізацію? Якщо ти сам боїшся, то чи варто тоді показати всім, що ти пишаєшся? Але коли ти боїшся і ховаєшся, ти принаймні відповідаєш тільки за себе. За свій тихий страх. А коли вдягаєш таку футболку, то ти виходиш на бій на стороні ворога. Ти стаєш солдатом російських військ.

Читайте також: Слід ухвалити закон про заохочення до служби в ЗСУ

Спочатку ви приховуєте свій страх розмовами, що це несправедливо. Бо діти ж Зеленського не воюють. Розповідаєте про погану державу. Про бюджетників, які заслуговують бути мобілізовані замість вас. Кажете багато інших речей замість того, щоб просто зізнатися у своєму страху. У небажанні втратити свободу. У тих речах, які цілком природні, але чомусь ніхто не наважується говорити про них уголос. А потім переходите на інший рівень. І починаєте носити футболку з написом "Ухилянт". Ну так, тоді ж ти не малодушний чоловік, а вже гордий борець із несправедливістю.

Чи корисний ідіот, як називають таких у Москві. Скільки таких корисних ідіотів Москва вже організувала? Кому легше служити Росії, ніж зізнатися у своїх слабкостях?

А що думає бізнес, який робить і продає такі футболки? Що є суспільний запит негідників і треба його вдовольнити? Що гроші не пахнуть? Що це прикольно? Особливо в той момент, коли люди вмирають за тебе, зберігаючи життя й даючи час?

То коли прийшов той день, коли поширювати російську пропаганду стало чеснотою? Коли прийшов той день, коли стало можна пишатися тим, що ти боїшся? Коли стало прийнятним допомагати ворогу?

Це все риторичні питання, звісно. Але щось точно пішло не так, якщо це стало нормою.

Читайте також: Чому наша мобілізація стала проблемою для американців

І так, я дійсно тепер хочу, щоб людей із такими футболками першими затягували в бусики. Без варіантів.

І так, я хочу, щоб до того бізнесу, що дозволив собі виробляти такі футболки, прийшла СБУ. Та сама СБУ, яка звикла кошмарити бізнес. І щоб прикрила його назавжди. А всі дотичні до нього щоби відправились освоювати нову армійську професію.

І це неліберально. Але такі речі переходять будь-яку межу. Це робота на боці ворога під час війни. Люди, які носять такі футболки, чи люди, що їх виготовляють та продають, нічим не відрізняються від навідників, що здають позиції росіянам.

Суспільство, звісно, втомилося від війни. Тепер по-справжньому. А не так, як у 2016-2019-му, коли бачило ту війну тільки в новинах. Але суспільству треба зрозуміти, що депресія через відсутність розуміння, коли це закінчиться, депресія від занадто великих очікувань, які не збулись, то не найгірше, що може статися. І що той варіант ситуації під час війни, у якому ми зараз живемо, виглядає як диво. І припинити жаліти себе, усвідомивши нарешті, що це марафон і від витривалості залежить дуже багато. І так, нічого приємного в тому марафоні немає. Але хіба ми мали вибір? Хіба ми зараз маємо вибір?

І так, можна бути ухилянтом. Природно боятися. Але не можна цим пишатися. І не можна толерувати тих, хто цим намагається хизуватись.

Джерело

Про автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.