Як Польща, НАТО та Європа мали б відповісти на атаку дронами по Польщі, і якою може бути роль України?

У попередньому пості я намагався коротко описати можливий сценарій того, як учорашня атака Росії на Польщу може непомітно призвести до розвалу НАТО й втрати незалежності країн Східної Європи. Якщо стисло — в країнах Альянсу не настане моменту, коли всі одночасно усвідомлять, що війна вже почалася

Зміст

Досвід України показав: відповідь на будь-яке зазіхання з боку Росії має бути блискавичною. У лютому 2014 року Україна не змогла відповісти швидко — і Крим був окупований. Відсутність реакції згодом призвела до захоплення Донецька й Луганська. Навчені цим гірким досвідом, у 2022 році ми зреагували миттєво. Так "Київ за три дні" перетворився на мем.

Тому констатуємо: протягом перших 36 годин після атаки ні Польща, ні НАТО не дали рішучої відповіді. Принаймні ми досі не побачили жодних кроків, які могли б зупинити Путіна від повторення удару.

Ця атака показала, наскільки Польща готова до сучасної повітряної війни, яку може вести Росія.

Ми побачили: щоб відбити атаку 19 дронів, було задіяно винищувачі кількох країн, а німецькі комплекси Patriot лише "відстежували ситуацію". У підсумку надсучасні літаки F-35 вартістю сотні мільйонів використали кілька дорогих ракет ППО, щоб збити 3 або 4 дрони.

Чи ефективно це? Питання до експертів. Для порівняння: уночі 11 вересня по Україні Росія випустила 66 дронів, з яких 62 було збито або подавлено.

Відповідь на питання про ефективність можна побачити й у реакції Польщі: наступного дня вона звернулася до союзників із проханням про додаткові системи ППО та технології для боротьби з безпілотниками.

Фактично, Росія переконалася, що на східному фланзі НАТО немає продуманого плану дій на випадок повітряної війни. Ми навіть досі не знаємо, скільки саме дронів було над Польщею й скільки з них збито. Це може свідчити про відсутність системи раннього попередження дронових атак, нестачу ППО ближнього радіусу та дефіцит досвідчених операторів.

Ніхто не знає, які висновки зробили російські військові аналітики. Але важко уявити, щоб вони побачили щось таке, що робило б наступні "зальоти" дронів у Польщу надто ризикованими.

Як має відповісти Польща?

Очевидно, що це — пряма ескалація з боку Росії. А, як ми знаємо, на російську ескалацію можна відповісти лише власною ескалацією. Україна вже показала приклади: морська блокада Чорноморським флотом наших портів у 2022 році була безумовною ескалацією проти України, а потоплений нами флагманський крейсер "Москва" — це ескалація у відповідь. Те саме стосується операції "Павутина", атак по НПЗ чи знищення російських генералів у глибокому тилу.

Звісно, Польща може й не відповісти. Але тоді Путін зарахує їй технічну поразку. І не факт, що це буде кращим варіантом. Варшава буде змушена шукати нові гарантії безпеки, адже гарантії НАТО вже виглядатимуть для Кремля не такими загрозливими.

Щодо гарантій безпеки для України — нині це взагалі не має практичного сенсу. Жодна держава ЄС не здатна гарантувати навіть власну безпеку. Ба більше, саме українська армія має реальний бойовий досвід. Підсилити ЗСУ буде значно дешевше й ефективніше, ніж розбудовувати національні армії кожної країни окремо.

Отже, якщо Європа справді планує дбати про власну безпеку, робити це вона має разом з Україною. І робити буквально зараз.

Симетрична відповідь і нова модель безпеки

Для подальшої безпеки Європи потрібна симетрична відповідь: на повзучу ескалацію Росії треба реагувати аналогічно. Наприклад, розміщення європейського гарнізону ППО під Львовом — це теж ескалація у відповідь. Не факт, що Росія відреагує, адже свій хід у цій партії вона вже зробила. Але завдяки цьому польські військові отримають необхідний практичний досвід, а сама Польща продемонструє гідну реакцію на виклик Кремля.

Паралельно Європа має розбудовувати власні збройні сили, незалежні від США. Їхньою основою повинна стати українська армія — як єдина на континенті, що реально воює.

Така модель дозволить ефективно вирішувати питання озброєння, логістики, запровадження спільних бойових стандартів, фінансування тощо. Тим паче, до армій можна залучати вмотивованих військових не лише з України, а й з інших країн. І це зовсім не обов’язково має бути примусова мобілізація. Впевнений, що в європейських арміях достатньо вмотивованих військових, готових долучитися до захисту своїх країн на сході України й не звільнятися зі служби, яку вони проходять зараз. Натомість українські військові отримуватимуть європейські зарплати — це зробить службу ще престижнішою.

А технологічні центри Європи та НАТО будуть глибше інтегровані в сучасний військовий контекст і швидше адаптуватимуть свої передові розробки до реалій війни.

Висновок

Звісно, це лише один із можливих сценаріїв. Можна навіть нічого не робити. Але якщо мета Польщі та інших країн ЄС — справді зупинити російську агресію ще перед власними кордонами, то вибір у них, насправді, невеликий.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

2026, вiвторок

9 червня