З яких приводів ще не волали українофоби?

Це все вже було.

Спочатку волали, що рекламу раптом — всю рекламу, уявляєте?! - зобов’язали друкувати/озвучувати/демонструвати виключно українською. Яке неподобство! Люди ж не розуміють цю вашу українську! "Всю жизнь было ж по-русски!" Та я сама волала: російськомовна ж газета, яка реклама українською?! Хто її нам даватиме в такому разі?!

Потім волали, що американські фільми почали дублювати українською мовою! Ой, лишенько! Бред Пітт же завжди говорив російською ж! Чому раптом українською? Залиште російською! Прогнозували, що ніхто в кіно не ходитиме, фільми не дивитиметься, касові збори впадуть і всі дотичні бізнеси збанкрутують.

Далі волали, що українські пісні раптом зобов’язали ставити в ефір, і квоту виділили. Сичали: а, квота! боїтеся конкуренції! бо немає у вас ніяких українських виконавців, ніяких українських пісень, ніякої музики!

Читайте також: Памʼять як заручниця політики

Потім волали, що викинули з ефіру "интересные русские каналы, к которым мы привыкли". І ще радили "нам надо развивать собственный смотрибельный контент, а не тупо запрещать российское, боясь здоровой конкуренции". Бо ж тяжко, коли телевізійні сигнали транслювались десятиліттями напряму в черепну коробку, а тут треба спробувати жити без цих інʼєкцій.

І знову волали, коли вимкнули одноклассников і вконтакте. Як могли, "там же классная музыка и мы все друг друга понаходили".

Несамовито волали, коли раптом виявилось, що у всіх школах викладання віднині буде лише українською мовою. "Всё, они захватывают мозг наших детей", - тужив один із тих, хто координував тут "русскую весну", та не викоординував. "Битву за умы мы можем проиграть, наши дети начнут думать по-украински" (тут, правда, було слово на літеру "х", вони нас саме таким словом називають), ще один ідеолог із тієї ж когорти.

Читайте також: Російська — мова чужинців, окупантів і агресорів

І ще волали, коли раптом всі товари почали маркувати українською. "Моя мама может умереть, она теперь не в состоянии прочитать аннотацию к лекарству! Ей что, укрАинский теперь учить?!".

І знову заволали, бо ж "город утрачиваем, не будет больше города Бабеля, Олеши, Паустовского и Жванецкого"; "некуда больше возвращаться, город уже не тот"; "как можно улицу Жуковского поменять на какую-то Строкатую! Это ж никто не запомнит!".

Репортаж з пгт Одесочка, як сказав колись Олександр Ройтбурд. Чиїм іменем назвали провулок. З цього приводу теж волали, до речі.

* Публікується зі збереженням стилю авторки

Джерело

Про авторку. Зоя Казанжи, журналістка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.