Потяг з війни. Що робити, якщо поруч у маршрутці боєць з Донбасу

Отже, ви в курсі, як бійця 23 окремого стрілкового батальйону Віктора Якименка виставили в тамбур, бо від нього погано пахло. Погано пахло, бо людина кілька місяців воювала на Донбасі. Який не схожий на єгипетський курорт. Пахло, бо людина їхала у коротку відпустку до своєї родини прямо з фронту. 

Двоє розманіжених попутників у скінні-джинсах поскаржились провідниці, що від вояка з окопів під Бахмутом погано пахне. І дуже "ввічлива" провідниця попросила його вийти в тамбур і спати там, бо від нього погано пахне. Там Якименко простояв на ногах 7 годин. 

"Укрзалізниця" в особі одного з топів Олександра Петровського спробувала розрулити ситуацію — постом з поясненням, обіцянками уже завтра провести тренінг для провідників, як розрулювати такі скандали. Але неприємний осад лишився. 

Люди в формі з несвіжим окопним запахом наша буденність. Їх багато їде додому з фронтів в короткі відпустки. І велика подяка їм за працю і те що живі. Тому, якщо ви набріолінена напомажена істота — і поруч вас сяде людина в потертій формі, то просто стуліть писок. Це найкраща нагорода для таких як Віктор Якименко, який з перших днів великої війни перебуває в найлютіших зарубах. Ось, що кажуть про нього побратими.

А ось і позиції 23 окремого стрілкового батальйону на Донбасі. 

Ви бачите тут п’ять зірочок, джакузі, кондиціонер і офіціантів з коктейлями? Я — ні. 

5 листопада у Києві трапилася ще одна паскудна історія. Військову медикиню 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" Таню Лісіцину зі скандалом ледь не вигнали з маршрутки через те, що у водія не було решти з 200 гривень. 

Дівчина  зараз перебуває на лікуванні у госпіталі, тож їй треба було відвідати аптеку. Туди вона дійшла пішки, а назад вирішила під'їхати маршруткою через погане самопочуття.

Медикиня зайшла у транспорт та дала водію 200 гривень, адже не збиралася їхати безплатно. Проте виявилося, що у нього о 16:00 не було решти, після чого й почався скандал.

Завершилось це тим, що побратими дівчини вирішили чемно пояснити водію, чому не слід ображати жінок. 

Як і у випадку з Якименком — чутливого водія образила потерта форма і зношений рюкзак Тані. За це вона почула тираду, як "задовбали ці бомжі й ніщєброди". 

За два місяці до того у Дніпрі водій 152-ї маршрутки навмисно не підібрав із зупинки військовослужбовця.

Близько восьмої години ранку на зупинці ж/м Перемога-3 маршрутник не взяв у салон хлопця у військовій формі, оскільки той має право їхати у громадському транспорті безплатно.

"На зупинці громадського транспорту військовий за формою з рюкзаком підходить до дверей маршрутки (Мерседес Спрінтер) 152-го маршруту, що прямує на вокзал і в той момент авто набирає швидкість і тікає. Зупинка сповнена людьми, які на це дивляться, деякі навіть посміхаються", - обурюється військовослужбовець Сергій. 

Влітку полковник збройних сил, офіцер Генерального штабу і військовий блогер Анатолій Штефан "Штірліц" оприлюднив епічне кіно із Черкаської маршрутки. 

Пенсіонерка накинулася на військовослужбовця у громадському транспорті, звинувативши, що той воює за гроші. На її думку, цей "хам" уклав контракт і отримує 150 тисяч гривень.

"Ты за деньги воюешь, а мы за зарплату", — волала на всю маршрутку бабця. Цікаво, що до всього цього вона була вдягнена у вишиванку. Декоративна патріотка, яка не знає як насправді нині виборюється незалежність. 

Хочеться думати, що такі ганебні випадки — більше винятки аніж усталена поведінка. "Я Вас туди не посилала" і "фу, это же нацики из Азова" стало в рази менше. З’явилась вдячність, дуже часто є близька людина у війську за мобілізацією — і це розбиває ілюзії, як саме дістаються фронтові гроші. І куди вони йдуть найперше. Але є над чим працювати — якщо ви в умовному Києві чи Дніпрі маєте змогу їхати в маршрутці, потягу без окупантських блокпостів і фільтраційних таборів — це повністю заслуга ЗСУ. Тих самих людей з фронтів, які можуть погано пахнути, у яких потертий одяг і рюкзаки розсипаються на ходу. 

Врешті — така наша буденність у привокзальних маршрутках, у прифронтових потягах зустрічати й проводжати. Кожен раз зі сльозами на очах як востаннє. І коли несвіжа людина їде з окопів поруч з Вами, найменше, що можна зробити — просто закрити рот. Або, якщо є совість і вдячність — запитати, чи воїну треба поміч, чи є у нього змога поснідати, заплатити за каву, чи є де прийняти душ. 

У потягах з війни не колупайте нерви тих, хто дратує вас несвіжістю. Воїнам, біженцям, тих, хто вирвався з пекла концтаборів по-новому. Прийде час перемоги й всі будуть чисті, свіжі та в найліпшому одязі. І чимсь пшикнуться. І будуть радіти по-справжньому виболеній перемозі разом. Хами із маршруток і мужики в скінні цього не зрозуміють. Але головне, щоб це знали ми.