Дружба чи таємна пастка: чому ФСБ бачить у Китаї загрозу і яка стратегія Пекіна. Пояснюємо

У внутрішніх звітах ФСБ Пекін називають "ворогом", який становить серйозну загрозу безпеці Росії, зокрема через активну розвідувальну діяльність, спроби вербування російських шпигунів та інтерес до військових технологій і територій на Далекому Сході. Ці дані розкривають складну й багатошарову природу російсько-китайських відносин, де офіційна "дружба" контрастує з прихованими підозрами та напругою.   

Що криється за цим "партнерством", як війна в Україні змінила динаміку відносин між Москвою та Пекіном і чи здатен Китай у майбутньому перетворити Росію на свого васала? Про це детальніше – в матеріалі Еспресо.

Історія стосунків: як Путін і Сі будували партнерство

^{Володимир Путін та Сі Дзіньпін}

Відносини між Росією та Китаєм за правління Володимира Путіна набули нового імпульсу. Починаючи з 2000-х, Путін активно шукав союзників, які могли б протистояти домінуванню Заходу, зокрема США, у світовій політиці. Китай, який також прагнув послабити західний вплив і встановити багатополюсний світовий порядок, став ідеальним партнером. Тим більше, що Пекін з Москвою поєднує комуністичне минуле. Адже одна з причин, чому диктатура Мао Цзедуна перемогла у Китаї – це активна допомога Радянського Союзу. 

Тож за понад два десятиліття Путін і лідер КНР Сі Цзіньпін провели більш як 40 особистих зустрічей, підписавши низку угод про економічну, військову та енергетичну співпрацю. А напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україні, у 2022 році Москва та Пекін оголосили про "партнерство без кордонів", що стало символом їхнього тісного зближення.

Основою цієї співпраці стало спільне бачення світу стратегії, де Захід втрачає свою гегемонію.

"Росія та Китай давно мають спільну мету – стримувати світову владу США, але їхні цілі та методи відрізняються. Путін готовий зруйнувати світовий порядок, тоді як Сі прагне модифікувати глобальні інституції, щоб вони краще відповідали автократичному підходу", - впояснюють у Washington Post.  

Та стосовно економіки, вималювалася цікава картина, де РФ для Китаю все більше стає дешевим сировинним майданчиком. Адже Росія постачає Піднебесній величезні обсяги енергоресурсів (нафту, газ, вугілля), також метали, деревину й сільськогосподарську продукцію. Натомість Пекін забезпечує Кремль технологіями, товарами подвійного призначення та ринками збуту, особливо після запровадження західних санкцій через анексію Криму в 2014 році та повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році. 

У 2024 році товарообіг між Китаєм та РФ досяг рекордного рівня і становив $237 млрд (це приблизно 12,5% ВВП Росії). Таким чином частка Китаю в зовнішній торгівлі Росії сягає 34%, що робить його найбільшим торговельним партнером, втрата якого рівноцінна катастрофі. Адже Росія є одним з найбільших виробників енергії у світі, а Китай – найбільшим її споживачем.

Вплив війни в Україні: нова реальність

За даними Financial Times, ще між 2008–2014 роками Росія проводила військові ігри на випадок "китайської агресії" на Далекому Сході. Моделювались диверсії, протести, порушення кордону й навіть тактичне ядерне стримування. Тобто Кремль вже давно має страх щодо китайської експансії через все більшу міць Піднебесної. 

Тим більше, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну кардинально змінило динаміку відносин із Китаєм. Якщо раніше Москва і Пекін виступали більш-менш як рівноправні партнери, то зараз Росія з кожним місяцем все більше залежить від Китаю економічно. Західні санкції поступово руйнують російську економіку, обмеживши доступ до технологій, ринків і фінансових систем. Китай став головним покупцем російської нафти та газу, а також ключовим постачальником товарів і технологій. Тому Пекін все більше усвідомлює свій вплив на Москву і може скористатися з цього. 

"Китайці бачать, що Росія стала більш вразливою державою, вона створила для себе купу ризиків та небезпек, яких просто не існувало до повномасштабного вторгнення, які стали наслідком цього рішення Путіна, - відзначив в інтерв'ю BBC директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Габуєв. - Мені здається, зараз вони констатують, що Путін одержимий Україною і контролем над Україною з не дуже зрозумілих для них причин".

Тож Росія змушена продавати свої ресурси зі знижками, тоді як Китай отримує вигоду від доступу до дешевої сировини та ринків. Водночас Пекін уникає прямої військової підтримки Росії (хоча періодично з’являються повідомлення про таємні поставки летальної зброї), щоб не потрапити під вторинні санкції Заходу. Ця обережність свідчить про прагматичний підхід Китаю: він підтримує Росію рівно настільки, щоб не втратити стратегічного партнера, але не ризикує власними інтересами.

При цьому Москва побоюється, що розширення китайського впливу в Сибіру та на Далекому Сході створює загрозу територіальної цілісності. Власне, що в опублікованих секретних військових сценаріях РФ розглядала ймовірність того, що китайські сили в майбутньому спробують контролювати цей регіон.

А останнім часом китайські розвідувальні агенти активізували зусилля з вербування російських чиновників, експертів, журналістів та бізнесменів, близьких до влади в Москві, йдеться у злитих документах ФСБ. 

"Путін готовий тісніше співпрацювати з Китаєм, вважаючи це виправданим ризиком, – зазначив  The New York Times Олександр Габуєв, директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії. – Проте в російській системі є скептики, які сумніваються в доцільності такого зближення".

Стратегія Китаю: довгострокова гра

Китай, як друга за величиною економіка світу та ключовий геополітичний гравець, має чітко визначені стратегічні цілі, які охоплюють свої нюанси відносин з Росією та США, а також посилення впливу у світовій політиці, економіці та владі, зокрема, через силове вирішення питання Тайваню (у FT кажуть, що це може статися "в будь-який момент"). 

Тож Китай у відносинах із Росією переслідує свої стратегічні цілі: послабити Захід, відволікаючи увагу США та Європи від Азії, забезпечити доступ до російських ресурсів, отримати військові технології та розширити економічний і політичний вплив на Далекий Схід. Також для Китаю, чия армія не воювала майже 50 років, дуже цікавим є російський досвід у війні з Україною, особливо стосовно роботи безбілетників. Нагадаємо, що на початку квітня українські сили вперше взяли в полон китайських бійців, а раніше повідомлялося, що китайські офіцери активно вивчають нову тактику бою прямо на лінію фронту.

Водночас Пекін уникає надмірної підтримки Москви, щоб зберегти зв’язки із Заходом, розраховуючи на поступове послаблення Росії для посилення власного домінування в майбутньому. 

Економічна залежність Росії від Китаю вже є очевидною. Пекін став головним імпортером російських енергоресурсів і ключовим постачальником промислових товарів. Російські компанії дедалі частіше використовують китайські технології, а юань замінив долар у багатьох транзакціях. Деякі аналітики вважають, що Росія поступово перетворюється на "сировинний придаток" Китаю, втрачаючи економічну самостійність. 

Тому Китай має потенціал зробити Росію своїм економічним васалом. Пекін інвестує в російську інфраструктуру, зокрема в енергетичні проєкти, і поступово розширює свій вплив у Сибіру та на Далекому Сході. Водночас Росія, ослаблена війною та ізоляцією, має обмежені можливості для маневру. Документ ФСБ підкреслює, що російська контррозвідка намагається стримувати китайську розвідувальну активність, але робить це обережно, щоб не зашкодити двостороннім відносинам. Це свідчить про делікатну ситуацію, коли Москва усвідомлює ризики, але не може дозволити собі відкритий конфлікт із Пекіном.

Стосовно США, Китай дотримується політики стратегічної конкуренції з американцями, прагнучи уникати прямого конфлікту, але протидіючи американському впливу через економічні, технологічні та дипломатичні засоби. Мета Піднебесної, за даними Brookings Institution, до 2035 досягти паритету зі США, просуваючи альтернативний світовий порядок через ініціативу "Один пояс, один шлях" та БРІКС. 

Натомість Сполучені Штати, за адміністрації Дональда Трампа, активно просувають стратегію, спрямовану на послаблення Китаю через розрив його тісних зв’язків із Росією. Ця ідея, яку дехто називає "зворотним Ніксоном" за аналогією до політики Річарда Ніксона 1970-х років, передбачає зближення з Москвою, щоб ізолювати Пекін і зменшити його геополітичну вагу. Трамп і його команда відкрито заявляли, що бачать у Китаї головну загрозу американським інтересам, тоді як Росія розглядається як менш значущий суперник, якого можна використати для протидії Китаю. Ця стратегія включає поступки Росії, зокрема в питанні війни в Україні, що викликає неабиякі занепокоєння в Україні та в європейських союзників. 

Однак експерти сумніваються в ефективності такої американської політики. Зокрема, аналітики з Foreign Affairs зазначають: Трамп не зможе надовго відірвати Росію від Китаю, бо не може дати Москві стільки, скільки дає Пекін. Путін бачить в Сі довготермінового партнера, тоді як у Трампа – обмежений термін влади. Стратегічна вигода від союзу РФ-Китай – занадто вагома, щоб Москва відмовилася заради якихось короткотермінових американських обіцянок. 

"Спроба відірвати Росію від Китаю є ризикованою та хибною, адже це надало б Путіну надмірний вплив, зробивши Москву ключовим гравцем у протистоянні між Пекіном і Вашингтоном із можливістю маневрувати на власну вигоду", - наголошують у Foreign Affairs.

Чому Сибір і Далекий Схід РФ цікаві Китаю

китайський фермер на Далекому Сході, фото: BBC

Інтерес Китаю до Сибіру та Далекого Сходу Росії пояснюється багатьма факторами. Найперше ці регіони приваблюють Пекін через їхні природні ресурси та стратегічне розташування. 

Як відомо, Сибір містить близько 70% розроблених нафтових родовищ Росії та має значні запаси природного газу. Наприклад, газопровід "Сила Сибіру" забезпечує Китай 38 млрд кубометрів газу щорічно (йдуть переговори про будівництво ще більшого газопроводу "Сила Сибіру-2"). Крім цього, Сибір має одні з найбільших у світі родовищ нікелю, золота, свинцю, молібдену, алмазів і цинку. Ці ресурси необхідні для китайської промисловості, зокрема для виробництва електроніки та високотехнологічного обладнання. Цікаво, що ще десятиліття тому РФ почала передавати Китаю в оренду мільйони гектарів сибірських лісів та сільськогосподарських земель.

Розсекречені документи ФСБ також стверджують, що Китай зацікавлений в Сибіру і Далекому Сході, бо хоче контролювати або мати доступ до Арктичного та Північного морського шляху (потенціал якого зростає через глобальне потепління) – скороченого шляху для суден з Азії до Європи. Цей маршрут допоміг би Китаю експортувати товари швидше та дешевше.

Друга важлива річ, чому Пекін цікавиться цими територіями – експансія свого населення. У прикордонних китайських провінціях (Хейлунцзян, Цзілінь) проживають сотні мільйонів осіб, тоді як населення Сибіру та Далекого Сходу Росії не перевищує навіть 10 млн людей. Ця диспропорція сприяє міграції китайських робітників, фермерів і підприємців до Росії. Відповідно, у селах Далекого Сходу, китайські фермери вже активно освоюють сільськогосподарські землі та скуповують все, що можна. А при зростанні частки китайського населення на цих територіях та їх впливу, Пекін зможе висувати все більші права за тією ж логікою, яку проводить Путін стосовно сходу й півдня України, але тепер мова буде про "захист китайськомовного населення".

Не треба забувати, що Китай має історичні підстави для інтересу до цих регіонів. Ще у XIX столітті Китай втратив частину Далекого Сходу, зокрема території сучасного Примор’я, на користь Російської імперії. У Китаї ці угоди завжди вважалися нерівноправними, і деякі карти досі позначають Владивосток як "Хайшеньвей". Наприклад, у 2023 році Китай опублікував карти, де частини Сибіру та Далекого Сходу позначені як історично китайські.

До того ж звіт ФСБ, оприлюднений американськими журналістами, говорить, що Китай проводить археологічні дослідження в цих регіонах, шукаючи "сліди стародавніх китайських народів", що може бути підготовкою до обґрунтування територіальних претензій. Це сприймається російськими спецслужбами як спроба легітимізувати історичні права на Далекий Схід. Тим більше, що там проживають корінні народи (буряти, тувинці, якути), які мають історичні зв’язки з монгольськими та тюркськими народами, близькими до китайської культури. 

"Деякі китайці відчувають ностальгію за втраченими територіями: вони пам'ятають, що царська Росія вкрала у Китаю мільйон квадратних кілометрів територій, і взагалі, по-хорошому треба було б це повернути. Це така радше латентна річ, але я впевнений, що її можна активізувати. Так само, як в Росії до 2014 року Крим викликав якийсь фантомний біль за втраченою кінцівкою, але загалом Росія чверть століття чудово жила, визнаючи кордони України, і раптом виявилося, що це можна в одну мить оживити. Тому виключати, що в Китаї може статися щось аналогічне, я не став би",  - зауважив в інтерв'ю BBC директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Габуєв.

Тож поки Путін і Сі демонструють єдність на публіці, російські спецслужби бачать у Китаї все більшу загрозу, яка може поставити під сумнів безпеку Росії. Війна в Україні лише посилила залежність Росії від Китаю. Адже РФ не має інших великих економічних партнерів, тому змушена все більше покладатися і поступатися Китаю. У довгостроковій перспективі це не лише перетворює Кремль на економічного васала Пекіна, а й створює ризик того, що за сприятливих для Китаю обставин Росія може зіткнутися з реальними територіальними втратами – наслідком глибокої залежності й асиметричних відносин. Бо ця "дружба без меж" дедалі більше виглядає як гра в одні ворота, що безперечно може бути на користь українських інтересів в довгостроковій перспективі.

Читайте також: НАТО на межі кризи