Тінь переговорів чи військова невдача: чому Україна виходить з Курщини. Пояснюємо

У серпні ЗСУ здивували весь світ, коли змогли за кілька днів захопити російську територію, яка більша за площу Києва та Харкова разом взятих. Росіяни не були готові до такого сценарію, а їхні безрезультатні спроби повернути контроль лише ще більше підкреслили успіх українського задуму. Однак після семи місяців запеклих боїв Курська операція вичерпала себе і, за словами президента Зеленського, "виконала своє завдання". 

Еспресо розповість, як розпочиналася, чим запам’яталася, чому змушена була згортатися Курська операція ЗСУ та чого очікувати у подальшому.

Коли ЗСУ увійшли на Курщину та чому втримували 

У серпні Збройні сили України здійснили несподіваний наступ на Курську область Російської Федерації, що стало першим значним вторгненням на російську територію з часів Другої світової війни. Операція почалася 6 серпня, коли українські війська швидко перейшли кордон та у підсумку захопили до 1300 кв. км, включно з адміністративним центром, містом Суджа (близько 5 тис. мешканців). 

Як неодноразово відзначало військове керівництво України, метою було не лише перенести війну на територію ворога, але й створити "буферну зону", унеможливити напад на Сумщину, відволікти російські сили від інших фронтів, зокрема Донбасу, та отримати важелі для переговорів у майбутньому. 

Читайте також: Війна заглиблюється в Росію: як український наступ у Курській області змінює динаміку конфлікту. Пояснюємо

Операція була ретельно спланована в умовах секретності, і навіть союзники України, зокрема США, дізналися про неї постфактум. Були інсайди, що від успіху цієї операції залежало майбутнє головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Навіть більше, у Politico писали, що президент України ставив таке завдання ще перед колишнім головкомом Валерієм Залужним, однак той відмовився від цієї ідеї (у 2022 році, за словами генерала Віктора Назарова, Залужний пропонував наступ на Бєлгород, але його не підтримали). 

Протягом кількох місяців ЗСУ вдавалося утримувати значну частину захопленої території. Україна задіяла чимало елітних підрозділів з кількох десантно-штурмових та механізованих бригад, які діяли злагоджено, використовуючи західну техніку та перевагу в дронах. У перші тижні Росія не змогла оперативно відреагувати через слабку оборону прикордонних районів Курщини та брак резервів у цьому секторі. Україна захопила сотні російських полонених, яких згодом обміняли на своїх солдатів, а також завдала ударів по російських логістичних об’єктах, зокрема аеродромах. 

Курська операція моментально викликала інтерес у світових медіа, західні політики у черговий раз переконалися в ілюзорності "червоних ліній" Кремля, зокрема, щодо застосування ядерної зброї для захисту своєї території. Частина експертів назвала операцію авантюрною, адже замість того, щоб посилити оборону Донеччини, де фронт тріщав, багато сил було спрямовано на Курщину. Все ж ця операція мала ще й великий психологічно-моральний вплив, адже показала як українцям, так і світу, що ЗСУ здатні наступати та заглиблювати війну у Росію. 

Однак утримання Курщини вимагало значних ресурсів. Логістика ускладнювалася через розтягнуті лінії постачання, а Росія поступово почала перекидати підкріплення, включно з елітними частинами. Восени та взимку новим фактором стали північнокорейські військові (близько 12 000 осіб), яких росіяни масово почали спрямовували на українські позиції. 

До кінця 2024 року російські сили накопичили близько 70 тис. солдатів у регіоні, що перевищувало чисельність українських військ у декілька разів. Попри це, ЗСУ продовжували чинити опір, спираючись на тактичну перевагу та підтримку західних партнерів.

Причина втрати Курщини – росіяни розбили лінії постачання

^{Фото: Вікіпедія}

Територіальні втрати на Курщині почалися ще восени, коли Росія запустила свої контрнаступи. Вже у вересні-жовтні російські війська повернули приблизно третину захоплених земель, за оцінками Інституту вивчення війни (ISW). 

Та ключовим моментом стало посилення російської присутності в наступні місяці, коли Москва атакувала фланги українського плацдарму, намагаючись відрізати постачання. 

Як писало видання The Economist, станом на грудень минулого року на території Курської області українська армія втратила приблизно половину раніше контрольованих територій. Таким чином українська сторона почала втрачати дуже важливу річ – контроль над дорогами для постачання своїх військ. 

Головною артерією постачання для ЗСУ залишалася траса Суми — Суджа (через прикордонний пункт), яка забезпечувала основний потік постачання з України. Ця дорога, що проходить через прикордонні села, була найкоротшим і найзручнішим маршрутом для доставки боєприпасів, продовольства, палива та підкріплень. 

Однак цього року ситуація з логістикою на цій дорозі почала стрімко погіршуватися: противник зосередив зусилля на вогневому контролі цієї траси. Російські дрони, зокрема FPV з оптоволоконними кабелями, почали масово атакувати українські конвої, а погодні умови (бруд і дощі) зробили дороги важкопрохідними. Російські удари по прикордонних мостах у Сумській області додатково ускладнили евакуацію та підкріплення.

Таким чином до лютого-березня головна логістична артерія — траса Суми-Суджа — опинилася під загрозою повного перерізання, що моментально відзначилося на обороноздатності курського плацдарму ЗСУ. 

Так, Україна намагалася відновити ситуацію, зокрема, на початку лютого була спроба нового контрнаступу ЗСУ на Курщині, однак у кінцевому результаті це не змінило стану справ.

Відхід на вигідні рубежі чи хаотичний відступ 

На початку березня ситуація почала стрімко погіршуватися. Щодня контрольована українськими силами територія танула на очах, особливо це помітно на картах DeepStateMap.

Попри це у Генштабі ЗСУ постійно заспокоювали, що "ситуація контрольована", а загрози оточення наших військ там немає. 12 березня Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський писав, що українські сили "будуть тримати оборону на Курщині стільки, скільки це буде доцільно та необхідно". Та вже 14 березня президент Володимир Зеленський сказав, що Курська операція "виконала своє завдання". Цікаво, що згодом член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський коментуючи ситуацію на Курщині зауважив, що президент Зеленський і військове командування мають імунітет від відповідальності за ухвалені на полі бою рішення.

Хронологічно, ще 7 березня було зафіксовано прорив українського рубежу оборони південніше Суджі, а російські блогери почали писати про покинуту українську техніку. До 12 березня російські підрозділи зайняли частину Суджі, де була військова комендатура ЗСУ, хоча бої ще тривали на околицях. Тоді у Forbes написали, що українці почали покидати Курщину. Та повний контроль над Суджею російські сили встановили 15-16 березня, коли українські війська остаточно відступили до кордону. Саме у неділю український Генштаб оприлюднив мапу, де Суджа знову була під російським контролем, а міністр оборони Рустем Умєров заявив, що ЗСУ в Курській області РФ "провели передислокацію на вигідніші рубежі оборони". 

За даними The New York Times, ЗСУ зараз утримують лише вузьку смугу вздовж кордону — близько 80 кв. км, а це у десять разів менше, ніж було ще півтора-два місяці тому. У виданні відзначають, що українські солдати на фронті описували відступ, як такий, що "місцями був організований, а місцями – хаотичний".

"На момент, коли один український штурмовий взвод менш як тиждень тому відступив зі своїх позицій, уся їхня техніка була знищена, безпілотники полювали за ними вночі та вдень, а боєприпаси майже закінчилися. Російські сили наближалися з усіх боків, сказав командир взводу, "спонукаючи нас до відступу", - відзначають у The New York Times. 

У BBC теж написали про частково "катастрофічний відхід" в умовах сильного вогню. Деякі українські військові ще 9 березня казали виданню, що на Курщині почалася "паніка і обвал фронту" через те, що "логістика більше не працює". Багато солдатів змушені були відступати пішки і йти 15-20 км, оскільки дороги були всіяні підбитою технікою і ворожі дрони не дозволяли рухатися. 

"Суджа – це просто населений пункт. В сучасній війні утримання населених пунктів залежить від контролю панівних висот, які створюють вигідні радіогоризонти для застосування високотехнологічного озброєння, в першу чергу – дронів. Тому перебування саме собою у Суджі не було для нас вигідною позицією для оборони, але наші війська контролюють важливі оглядові висоти вздовж прикордонної смуги, що має важливе тактичне значення", - пояснив Радіо Свобода військовий оглядач, головний редактор порталу "ЦензорНет" Юрій Бутусов.

Фахівець із систем РЕБ та зв'язку, голова "Центру радіотехнологій" Сергій Бескрестнов (позивний "Флеш") теж підтверджує, що ЗСУ остаточно не йдуть з Курщини, бо мають можливість тримати панівні висоти. 

У підсумку, за даними Генштабу ЗСУ, від початку Курської операції російські війська втратили 55 тис. осіб: 22,2 тис. – безповоротні, 32 тис. – санітарні, майже 1000 – полонені. Також знищено або пошкоджено близько 2,1 тис. одиниць техніки, зокрема 90 танків, 654 бронемашини, п’ять РСЗВ, два засоби ППО, один літак, два гелікоптери, понад 1100 авто, 28 спецтехніки та майже 1500 дронів.

Щодо українських втрат, точних даних немає, однак за приблизними оцінками, які наводять західні ЗМІ, вони можуть становити декілька тисяч людей. 

Чи здав Трамп: що кажуть експерти про зміну ситуації на Курщині

Відхід ЗСУ з Курщини збігся в часі з важливими міжнародними зустрічами та розмовами, пов'язаними з мирними ініціативами президента Трампа. Адже 11 березня відбулися переговори в Саудівській Аравії між українськими та американськими високопосадовцями, які призвели до відновлення допомоги США. До цього, у лютому була зустріч США та Росії, а між цим – скандал в Овальному кабінеті та припинення допомоги і розвідувальних даних на два тижні, коли на Курщині росіяни активно наступали. 

Відповідно, з’явилися припущення, що президент Дональд Трамп своїми діями міг зіграти на боці Кремля, припускають у The Economist, аналізуючи ситуацію на Курщині. Однак у виданні додають, що немає прямих підтверджень, що дії Трампа були вирішальними, хоча, безперечно, зіграли свою роль.

"Україна отримає менше російської землі, ніж розраховувала, щоб обміняти на мир", — відзначають у виданні.

Коментуючи слова Трампа про нібито оточення тисяч українських військових у Курській області, у The Economist підкреслюють, що такого ніколи не було. Це російський наратив, який неодноразово спростовували у Генштабі ЗСУ, як і про просування російських військ вглиб Сумщини. Хоча про сам факт заходу російських військ та їх незначного просування на півночі Сумської області повідомляли в Інституті вивчення війни ще раніше. 

"Були серйозні втрати, адже виведення військ було хаотичним, Росія захопила щонайменше десятки полонених. Але українці відступили відносно неушкодженими, і значні сили все ще залишаються на території Росії на відстані до 10 км, зайнявши більш захищені позиції на височинах", — додають у The Economist.

Військовий аналітик Defense Express Сергій Згурець зауважив, що тепер ситуація на Курщині трансформується під нові обставини.  

"Наразі наше завдання – унеможливити просування противника. ЗСУ будуть прагнути зберегти контроль над районами прикордонних сіл, утримати панівні висоти, щоб утримувати значну кількість російських військових на цих ділянках, аби вони не могли бути перебазовані на інші ділянки фронту. Ймовірно, росіяни так само спробують створити буферну зону в цій прикордонній смузі, але я сумніваюся, що буде битва за Суми, бо далі для російських військ виникають дзеркальні проблеми. Вважаю, що певний час українські військові будуть діяти на території Курщини", - каже Згурець.

Експерт додав, що з огляду на кількість наших військ та вузький прохід для виходу "загалом операція з виводу підрозділів була цілком ефективною і вдалою".

_{Фото: cbc.ca}

Речник міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm, член Ради волонтерів при Міністерстві оборони України Михайло Макуарк зауважив в ефірі Еспресо, якщо наші війська зможуть закріпитися на висотах, що розташовані безпосередньо за Суджею на території РФ, то це буде "дуже важлива тактична перемога". "Там є важливі висоти, з яких можна добре давати прочуханку ворогам на їхній території", - додав він.

Засновник Благодійного фонду "Закриємо небо України", заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2006-2010) генерал Ігор Романенко в етері Еспресо сказав, що зараз завдання Росії полягає у витісненні наших сил із Курщини та формуванні буферної зони на Сумщині. 

"Путін може використовувати такі дії, щоб продемонструвати російському народу "успіхи" своєї так званої спеціальної військової операції, зокрема входження в новий регіон — Сумщину", - повідомив Романенко.

Він додав, що росіянам вдалося створити розділене угруповання українських сил на північному та західному напрямках, у районі кордону з Сумщиною. Попри скорочення територій, які контролює ЗСУ на Курщині, навіть ці активи "можуть бути використані під час переговорів щодо обміну на ЗАЕС", - вважає експерт. 

Військовий експерт Михайло Жирохов в ефірі Radio NV висловив думку, що після просування росіян на Курщині зараз на фронті відбувається перехідний період від зимової до літньої наступальної кампанії.

"Очевидно, що з Курщини у них зʼявляться певні свіжі резерви, якими вони будуть наповнювати інші ділянки фронту. Зараз цей процес йде повним ходом. Вони перекидають тих самих десантників, які воювали на Курщині. Зараз стільки війська їм там не потрібно. Зате потрібно умовно на Купʼянському напрямку", – сказав Жирохов.

У будь-якому разі, ситуація на Курщині та прикордонних районах Сумщини залишається динамічною і багато в чому залежить від того, як ЗСУ вдасться адаптуватися до нових умов, утримати ключові позиції та використати наявні переваги. Водночас дії Росії свідчать про прагнення не лише витіснити українські сили, а й посилити свої позиції на інших напрямках фронту, скориставшись перерозподілом резервів. 

Читайте також: "Лінія дронів": що це і як Україна будує невидиму стіну проти ворога. Пояснюємо