Данилюк-Ярмолаєва про рік крові, поту й сліз

У мирні часи перед новоріччям шукали відповіді на просте запитання: який салат приготувати на Новий рік? Олів’є, шубу, чи спробувати щось нове і нерадянське

Зміст

Але ми давно позбавлені права займатися буденними клопотами. І десятки сімей сьогодні обиратимуть домовини своїм рідним. А ті, хто на цей раз вцілів, відчуватимуть гіркоту вини за те, що вижив.

Рік, що минає, позбавив ілюзій про швидку перемогу, написи на футболках “Вірю в ЗСУ!” і цілющий донейт раз в місяць під час футбольного матчу. Він був роком поту, крові, сліз і розтрощених ілюзій. Ми не зазнали нищівної поразки, як того хотіла Росія, але загрузли у болоті чвар, взаємних звинувачень і перекиданні відповідальності політиків на плечі військових.

Улітку на зустрічі з інстаблогерами радник Офісу президента Михайло Подоляк обіцяв перемогу до нового року. Під чесне слово пацана. Тож хочеться спитати: "Що ти там, дядьку?". Чи не соромно за бездумне підігрівання людських очікувань.

Саме тому, коли з контрнаступом пішло десь і щось не так – і не завжди через наші проблеми, десь союзники підкачали, десь зброї не додали, – українці почали шукати винних, чубитися. І подекуди сприймати на віру російські вкиди про те, що ось дайте нам легалізувати окупований шматок, і все буде мирно та щасливо.

Читайте також: Навіщо Банковій Труха і ескортниці? Як команда Зеленського збирається виграти вибори після війни

Наша визвольна війна перестала надихати тих, хто чекав швидких рішень. А про бруд, плоть, кості та мишей в окопах говорити не хочеться. Як і не хочеться сказати собі чесно: якщо ми не виграємо зараз, то буде ніким і бездомними. Українська нація, яку не добили ані три війни минулого століття, ані три голодомори з купою репресій – зникне з лиця землі.

Росіяни перестали приховувати реальні наміри – вони хочуть вбити нас усіх і поселитись тут замість нас як сарана.

Однак замість тверезої розмови про наші перспективи й шляхи боротьби – президент Володимир Зеленський образився на суспільство, армію. і більше переймається рейтингами для другого терміну. Забуваючи чомусь важливе, те, що коли ми втратимо державу, виборів не буде ніяких. І навіть в екзилі ніхто не сховається від прокльонів та люті українців.

Тож у наступному році найкраще, що може зробити президент – взяти відповідальність, бути дорослим і перестати шукати ворога в українській армії. Ще ліпше — бодай публічно не показувати образи на українське суспільство – ми його породили й маємо право вимагати більшого. Також маємо законне право попросити його на вихід, коли лідер нації буде діяти не в інтересах народу.

Ми стали заручниками байок із телеграмів та єдиного телемарафону. Бо майже два роки українську аудиторію годували розповідями про жалюгідних “чмобіків” та алкоголіків, які не вміють воювати й взагалі брудні та хворі.

Однак лише не так давно з'ясувалося, що наша країна фінансувала телевізійні серіали друзів Банкової, спонсорувала творчі пошуки власних кумів та покривала корупціонерів, які збагачувались на всьому, що погано лежало в оборонних видатках.

Читайте також: "Утікають, як щурі". Як нові обличчя в Раді стали нашим прокляттям і привели до війни

Тож для мільйонів українців стало холодним душем усвідомлення того, що противник досяг успіху в фортифікації, а ми лише щойно говоримо про це. Що ворог зумів наклепати дронів і ракет, а ми змушені оборонятися і радіємо лише поодиноким бабахам. Так само треба констатувати, що маємо страшний комунікаційний провал – за кордон їздять лише улюблені менеджери гаранта, а мали б військові, капелани, парламентська опозиція та якісні технократи.

Тому не варто дивуватися, що для того, аби про Україну заговорили знову, треба кілька десятків жертв. День жалоби замість свята. І відчуття того, що ілюзія безпеки, – твій найгірший ворог.

У нас немає шляху іншого, як битися. І як свідчить досвід останніх десяти та двох років, – залежно від того, хто коли зрозумів, що Росія ніяка не мирна держава, з якою можна просто торгувати, – бути інфантильним — злочин. Впадати у зневіру – також бездумно віддавати ініціативу ворогу і не шукати способів опору.

Маємо не просто вижити, а працювати за всіх, хто не зустріне нового року. Хто лічені години тому сміявся, кохав, мав плани…Спасибі всім, завдяки кому ми ще живі. І пробачайте ті, кого не вберегли.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

2026, середа

15 липня