Кульпа: Україна вже диктує нову реальність поля бою

У Криму відбуваються загадкові для Путіна речі: наші військові методично винищують російські військові та незаконно встановлені окупаційним режимом у Криму об’єкти. Це символічно надзвичайно сильно понижує Росію.

Путіна подав сигнал, що він буцім готовий до перемовин. Але ж він знову намагається все упакувати в "стамбульські домовленості", які так і не були підписані. Також Путін заговорив про "модальності Анкориджа", про які ми дізналися буквально від нього самого, адже раніше ми чули лише про загадковий "дух Анкориджа".

Ми бачимо реальність поля бою, а вона виглядає так: 

Україна перетворила Крим на вразливе місце Путіна. По суті півострів став островом. Це котел.

Це вразливе місце, тому що постачання будь-яких ресурсів до Криму буде для Росії дуже дорогим і просто виснажуватиме ресурси. 

Підтримування життєздатності Криму зараз стане тягарем. 

І, як ви правильно сказали, це зведе нанівець усю ідеологію рашизму, кримнашизму та всього іншого, що призвело до агресії.

Насправді те, що відбувається в Криму, робить марною всю агресію. Адже Крим треба вже розглядати на лінії зіткнення, Крим уже є частиною України, бо Росія не має можливості його підтримувати. Виходить, що лінія зіткнення — це кордони 1991 року.

Ось це — основна модальність того, про що йдеться.

По-друге, Україна завдає удару по Білорусі. 

Адже ультиматум, який Україна висунула, також, по суті, ставить перед Лукашенком питання: або нейтралітет і вихід із цієї війни на боці Росії, або згода на входження російських військ на територію Білорусі. 

Це послаблення ударного потенціалу на Донбасі та створення умов, за яких Європа краще усвідомлює загрози, пов’язані з тим, що є кордоном з агресивним і жорстоким Путіним. Вважаю, що це ключове тло.

Насправді про що говорить Путін… 

Путін зараз є голоштанником. Під ним горить земля. Авторитет його режиму впав до рівня міської каналізації. Він програв війну. 

Ескалаційні сходи дають Україні можливість застосовувати дипстрайки, далекобійні дрони. Це дуже дешеві ресурси ведення війни. Наприклад, FP-1 фірми Fire Point — це дрон, який прилетів до Тюмені за 2000 кілометрів. Він має дальність до 3000 кілометрів, як сказав президент, і коштує 40–50 тисяч євро. Це копійки порівняно зі збитками на мільярди доларів, яких завдають ці дрони.

Україна перенесла війну на територію Росії, і Росія нічим не може відповісти, окрім тероризму. 

Тому що економіка України не є чинником успіху у війні - на відміну від економіки Росії, яку Україна знищує.

Щодо Криму: дрон FP-2, також від компанії Fire Рoint, який коштує 40 000, має дальність 500 кілометрів, може підняти 200 кілограмів і з точністю до 1-2 метрів бомбити просто все, усі дорогі, що робить Крим вразливим.

Загалом зараз усі просять про допомогу. 

Путін просить про допомогу у Трампа. 

І тут він вирішує, перед ким капітулювати. Перед Трампом - погоджуючись на підписання угоди. Адже це мета Кушнера та Віткоффа - просто досягти угоди, завдяки якій Сполучені Штати взяли б під контроль російські енергоресурси, як вони контролюють Венесуелу: США хочуть установити лічильник на енергоресурсах, які з Росії ітимуть у Европу.

І зараз появився фактор Рубіо. Оскільки Рубіо вже долучається, це означає, що Путін недалеко, і саме ці моменти, які стосуються не лише угоди, а саме реального політичного процесу, будуть враховуватися. З іншого боку, бачимо Лукашенка, який звертається то до Пекіна, то до Вашингтона, то до Москви, просто намагаючись якимось чином вийти з ситуації, у якій зараз опинився.

На мій погляд, ми наближаємося до ключових рішень. 

Ще треба сказати про гру президента Зеленського, який грає на дуже високому рівні. На моє переконання, незалежно від того, що каже Путін, які він має забаганки, його позиції дуже сильно послаблюються. Отже, йде розмова про кордони 1991 року. Але не тільки про них.

Іде розмова про те, щоб до цього східного кордону з Російською Федерацією, який становить 2200 кілометрів, не додалися 1080 кілометрів кордону з Білоруссю, яка показала, що це може бути кордон, з якого відбувається агресія. Тому Зеленський намагається витягнути Білорусь і цей режим із підпорядкування Москві.

Подивимося, як це розвиватиметься сьогодні. Треба сказати так: у Путіна немає вдалих кроків. Будь-які заяви, будь-які ходи будемо бачити, і у вигляді погрози ядерного удару. Цим, найімовірніше, скористається Трамп, так само як раніше користався Байден, щоб тиснути на Україну.

Але зараз фігури й пішаки на шахівниці прогнозують однозначну перемогу України. 

Якщо звернутися до Путіна й до того, що він говорив, - він під час війни часто заявляв, що нові угоди мають відображати реальність поля бою. Ну ось, реальність поля бою така, що бій насправді відбувається на території Росії. Ось Росія палає, ось Крим відрізаний, ось Лукашенко під ультиматумом - ось такі реалії на сьогодні.

Ви абсолютно справедливо зазначили, що Путін не знає, що робити з українськими дипстрайками середньої і глибокої дальності. Він просто не знає, в нього немає альтернативної відповіді, крім скоєння чергових військових злочинів - завдання ударів по наших містах. І водночас ми також усвідомлюємо, що Путін не знає, що в теперішній ситуації робити з Білоруссю.

Наскільки я розумію, вони будуть готуватися до розгортання додаткових військових контингентів на території Білорусі. У відповідь паралельно мав би готуватися цілком розумний сценарій з боку України і наших друзів - Литви, Польщі і, можливо, інших держав, які усвідомлюють, що Білорусь - це не просто сателіт Російської Федерації, не лише союзник. Це військовий плацдарм, який може бути використаний Кремлем проти Литви, Польщі і, звісно, проти України.

І ось паралельно в нас виникає велика емоційна дискусія на президентському рівні: президент Зеленський - президент Навроцький. Ми розуміємо, що вони говорять не лише про символічну пам'ять, не лише про історію. Це емоції, які можуть вплинути і на певну координацію і консолідацію.

Чи вдасться, на вашу думку, оцей непростий вузол розв'язати так, як би цього потребував здоровий глузд?

Я вважаю, що те, що ми спостерігаємо, є наслідком того, що Україна стала жертвою власної перемоги.

Адже Європа побачила, що Путін, по суті, розчавлений, як черв’як. 

Вони втратили почуття страху. Не розуміють, що після припинення бойових дій, скасування санкцій, у ситуації, коли значна частина їхньої економіки працює на війну, Путін дуже короткий час може становити смертельну загрозу для Європи. 

Трамп зацікавлений у Росії як у глобальному бандиті, який підвищує попит на американську безпеку, на американську зброю тощо.

І якщо дивитися з цієї точки зору, думаю, що цей конфлікт, який виник у площині символіки, має тут дуже багато причин, які не мають нічого спільного з логікою війни. Адже за логікою війни Україна цю війну виграла, але цей конфлікт відображає попит на те, щоб ані Польща, ані Україна не здобули мир.

Здобути мир — це створити умови для зміцнення суверенітету як Польщі, так і Балтійських країн, так і України через встановлення основою суверенітет наших країн в історії. 

Треба розуміти, що Київська Русь виникла між греками та варягами, це на лінії північ – південь. Польща виникла на лінії північ – південь. Литва виникла на лінії північ – південь. Коли ми втратили суверенітет, наші окупанти перетворили території наших країн на міст, який обслуговує напрямок схід – захід.

Тому ми втрачали незалежність, коли з’являлася на сході або на заході сила, яка могла протиснути наш суверенітет. Щоб наш суверенітет був постійним і міцним, потрібно створити рівновагу між цими двома напрямками. Ось цього не хочуть наші вороги. Звісно, Москва. Але цього також не хоче Німеччина, яка не відновлює своїх атомних електростанцій і сподівається на мир, дешевий російський газ і повернення до Мінського процесу.

Сполучені Штати на сьогодні також не зацікавлені в цьому. Їхній інтерес - щоб власне цей конфлікт не призвів до того, що Польща перейде на більш ефективні дешевші українські технології та перестане щороку купувати американську зброю на десятки мільярдів доларів.

Роль президента Навроцького як людини, яка отримала президентство завдяки підтримці Трампа, є ключовою. Щодо орденів — це вузькі компетенції польського президента, який може багато чого блокувати, але реальних повноважень не має. Практично уряд справляється без президента, проводить політику без нього. Його навіть не запросили на конференцію в Гданську. І президент почав використовувати інструменти, які є серед його повноважень, - ордени. Виявляється, що навіть за допомогою цього чинника можна створити конфлікт на порожньому місці.

Я вважаю, що структура України в цьому конфлікті… Адже також треба бачити вузькі політичні зиски, які президент Зеленський отримує. Так само і польські політики, які використовують цей конфлікт для того, щоб зміцнитись. До речі, і в Україні так само, бо зараз некерованість усього цього пов’язана з тим, що люди перестали думати і працює інстинкт «свій – чужий». Ось чому правда вже не має жодного значення. Не має значення ані повага, ані логіка, грають чисті емоції.

А потім люди почнуть запитувати себе: а навіщо нам це потрібно, навіщо ми втрачаємо можливість, шанси? 

Бо я переконаний, що інстинкт самозбереження як серед поляків, так і серед українців візьме гору. 

Ті, хто дивиться на історію, бачать, що короткий час ці країни можуть чудово жити одна без одної, але все це закінчується трагедією. У 1921 році Пілсудський підписав Ризький мир із Росією. Не домігся того, щоб постала вільна, незалежна Україна, тож у 1921 році вийшов із війни. Коли Польщі було 18 років, у 1939-му вона просто перестала існувати. Ось це урок з історії. Неусвідомлення рівня взаємозалежності безпеки й добробуту Польщі, Балтії та України є політичним злочином і просто дурістю. І немає слів, якими це можна виправдати.

Коли ми говоримо про найближчі перспективи нормалізувати наші центральноєвропейські розбори і свари і водночас напрацювати альтернативну модальність - альтернативну до тої, що формувалася в Анкориджі і в Пекіні, - як, на вашу думку, будуть розгортатися дипломатичні і кулуарні відносини в найближчі місяці?

Пару днів тому Едвард Лукас, відомий британський аналітик, у розмові зі мною сказав, що в росіян загалом лишається кілька шансів: один сценарій - це вертикальна ескалація з застосуванням тактичної ядерної зброї; другий варіант - це горизонтальна ескалація з залученням додатково мобілізованих російських інтервентів; і третій, про який ви кажете, - пошук формули, яка б урятувала Путіна від неминучого краху. Це надзвичайно складні матерії, украй непопулярними є футурологічні прогнози на цю тему. І все ж таки, до чого ми можемо наближатися, до яких сценаріїв?

Усі ці сценарії для Путіна є провальними. Для нього сценарій ескалації горизонтальної в тому сенсі, щоб, наприклад, завдати удару дронами по Європі: запускає 500 000 дронів, дипстрайків, які руйнують якісь нафтопереробні заводи, порти в Європі, і за цим слідує ультиматум, що наступного удару не буде, якщо Європа погодиться зупинити допомогу Україні та зняти санкції. 

Ось це, мені здається, єдиний сценарій, який давав би Путіну якийсь шанс вийти з цієї ситуації.

І на тлі тих конфліктів, які ми спостерігаємо, мені здається, саме йде підготовка до цього. 

Ми можемо очікувати введення російських військ на територію Білорусі. Є підготовлена інфраструктура для цього, Лукашенко підписав усе, що потрібно. 

Це створить новий тиск на Балтію, на Польщу - і ось той варіант.

Варіант із ядерною зброєю буде нас лякати. Але є два моменти. По-перше, її застосування не було б ефективним у тому сенсі, що нічого не змінить. Абсолютно навпаки — це налаштує весь світ проти Путіна. І це квиток в один бік, без жодних гарантій у принципі. Це по-перше. Другий аргумент: дивіться, через кілька тижнів в Україні появиться FP-9 — ракета, дальністю 800 км, яка без проблем долетить до Москви та Петербурга.

І якщо йдеться про ядерну зброю, усі розуміють, що Україна має можливість створити власну ядерну зброю. 

Експерти звертають увагу, що Чорнобиль — це реактор, з якого вистачить взяти матеріалу, плюс ракета. Цього достатньо, щоб на місці Москви знову були болота. Тож такі варіанти проядерні я вважаю нереальними, це мова сили. Мовою розуміння - тут немає жодних сумнівів.

Тож вважаю, що зараз ключовим моментом стане гра на Заході між тими, хто прагне розпаду Росії на кілька держав, - це Скандинавія, Балтія, Польща, Румунія, Туреччина, Україна, звичайно, - і тими, хто готовий вкладатися, щоб Росія не розвалилася. 

І саме умови миру, який наближається — а наближається тому, що в Путіна немає ресурсів, немає часу, щоб продовжувати війну, — саме вони відображатимуть співвідношення між цими силами. І конфлікт, що розгортається в Польщі, як на мене, також є частиною цієї дискусії, цієї інфраструктури.

Хочу сказати таке: найкращий варіант для Путіна — це замороження конфлікту й очікування приходу до влади в Європі сил, зацікавлених у співпраці з ним. 

Адже є ймовірність того, що «Альтернатива для Німеччини» виграє наступні парламентські вибори, а це фактично російська партія, інфільтрована росіянами, яка спрямована саме на співпрацю з Росією коштом інтересів країн Центральної Європи.

Ось це для Путіна найкращий варіант, але у нього немає ресурсів, немає часу. Видно, що Зеленський хоче закінчити цю війну набагато швидше, закінчити її рішуче, щоб не залишилося жодних сумнівів. І вважаю, що ключовим буде вирішення цієї розбіжності в підході між Україною та Сполученими Штатами. Чому? Тому що, якщо Трамп укладе угоду з Путіним, він поверне свій підхід щодо України і, як і в 2025 році, тиснутиме, щоб Україна пішла на угоди, що будуть пов’язані з втратою території та частини перемоги. Ось тут і вирішуватиметься це питання. Іншого сценарію я не бачу.

Також можливий сценарій - наступний саміт і, наприклад, візит Сі Цзіньпіна до Сполучених Штатів. Бо треба пам’ятати, що єдиним, хто міг би цю війну зупинити відразу, є Сі Цзіньпін. Росія в ході війни втратила свій суверенітет, сьогодні вона є сировинною колонією Пекіна. 

І в ситуації, коли 60% усього, що Росія купує, вона купує в Китаї, усі розрахунки ведуться в юанях, у Сі Цзіньпіна є всі інструменти, щоб віддати наказ, і у Путіна немає можливості просто зайняти іншу позицію.

І насправді цей варіант не можна виключати, зважаючи на урок, який отримали на Близькому Сході, де Сполучені Штати вийшли з конфлікту, зважаючи на добру пораду, яка надійшла з Пекіна. А ця порада звучала приблизно так: історія знає дуже багато прикладів, коли глобальний гегемон іде на війну проти того, хто ступає на шлях величі. У підсумку програють і перші, і другі. Ось і тут ця лінія співпраці, яка промальована Сі Цзіньпіном, показує, що можна радіти саме такій ситуації - коли дві наддержави беруть спільну участь в управлінні світом і експлуатують своїх союзників, і що вона набагато привабливіша, ніж іти на смертельний ризик заради уявної перемоги.

На мою думку, ця лінія перемагає і вона сприятиме тому, щоб домовитися й змусити Путіна підкоритися міжнародному праву та міжнародному порядку.