The Guardian про зовнішню політику Трампа: формується тривожний новий порядок

Про це йдеться у статті The Guardian, переклад якої наводить Еспресо. 

Ніщо в ідеї Дональда Трампа про те, що Газа повинна перейти під контроль США, не має сенсу згідно з усталеними законами й нормами міжнародних відносин. Але нинішній уряд Білого дому зневажає старі підходи й має намір настільки радикально змінити світ, що відновлення дотрампівського порядку стане неможливим.

Абсурдна нелогічність пропозиції Трампа про те, що США мають "взяти під контроль" Газу, не робить її менш зловісною. Вимога примусового переселення 2,2 мільйона палестинців до сусідніх арабських держав є прямим схваленням злочинного акту – етнічної чистки.

Ідея про те, що ця земля, вилучена урядом США, буде перетворена на середземноморську "рив'єру", викликає тривогу і є гротескною у своїй відірваності від реальності. Трамп ставиться до зони бойових дій у центрі одного з найзаплутаніших конфліктів світу, наче до занедбаної нерухомості на Мангеттені. Він грається життями мільйонів людей мовою корумпованого забудовника, використовуючи методи та етику мафіозного боса.

Неминучим наслідком жорстокого й примітивного підходу до складних міжнародних питань є поширення страху, невизначеності та нестабільності. Це створює зайву непередбачуваність саме в той момент, коли для збереження крихкого перемир’я у Газі необхідний протилежний підхід.

Кожен уряд на Близькому Сході, за винятком ультранаціоналістичної коаліції Беньяміна Нетаньягу в Ізраїлі, відкидає втручання Трампа як небезпечне й контрпродуктивне. Такої ж думки дотримуються і європейські союзники США – або ті країни, які ще два тижні тому вважали себе незалежними союзниками Вашингтона, але тепер бачать, що в уявленні президента такого поняття не існує.

Він визнає лише клієнтів, суперників і ворогів. Переміщатися між цими категоріями можна, використовуючи лестощі та пропонуючи послуги. Але стійке союзництво, засноване на взаємних інтересах, юридично зобов'язальних угодах і демократичних цінностях, - це модель, яка більше не є актуальною у Білому домі.

Це величезний поштовх для геополітичних амбіцій Росії та Китаю. Це виправдовує жорстоку концепцію "сила вирішує все" в міжнародних відносинах. Це узаконює імперіалістичне захоплення територій, яке Володимир Путін здійснює в Україні. Для Пекіна епоха американської ненадійності відкриває вигідні можливості для економічної та стратегічної експансії. Китай бачить себе у ролі найбільш передбачуваної наддержави у світі.

Існує поширене виправдання, яке пояснює його безрозсудність як початкові кроки у переговорах. Його найабсурдніші ідеї, як-от привласнення Гази Америкою, таким чином подаються як невимушені імпровізації "транзакційного" бізнесмена. Його змальовують як майстра гри на межі ризику, який використовує шок і хаос, щоб збити противників з пантелику, перш ніж зрештою погодитися на більш зважені рішення.

Такий аналіз виглядає дедалі наївнішим, навіть якщо він узгоджується з уявленням президента про самого себе. Він може вважати, що просто укладає "угоди", але інші повинні чітко розуміти, що правильні терміни — це примус і шантаж.

Історія знає багато прикладів примхливих державних діячів, які сіяли хаос як у своїх країнах, так і за їхніми межами. Але немає прецеденту, коли таке відбувалося з наймогутнішою демократією світу, і немає жодних інструкцій для її колишніх союзників щодо того, як діяти в цій ситуації. Однак одне тепер зрозуміло – сподіватися, що Америка Трампа піддасться на вмовляння і дотримуватиметься старих правил, є небезпечною стратегією.