То лише у мене превалює стійке враження, що наші союзники з антипутінської коаліції час від часу впадають у блуд ілюзій і сумнівних сподівань? Або ж їхня права рука не відає, що чинить ліва? Якщо я помиляюся, то ок, — тільки на користь Україні. Як, до прикладу, останній пакет допомоги, з Patriot включно, наданий Америкою акурат перед візитом Зеленського.
Але логіка, особливо на дипломатичному фронті, все ж радше нагадує не чітко вибудувану лінію на перемогу України, а радше зигзаги на снігу, які виписує не надто тверезий колядувальник… Чи, — ближче до воєнного часу, — траєкторію некерованої ракети.
Кілька днів тому, як я писав, до конгресу США внесли резолюцію, що пропонує виключити Росію з Радбезу ООН. Резолюцію двопартійну, що свідчить про цілковитий консенсус у цьому питанні. Якщо так трапиться, що документ набере достатню кількість голосів у формальному голосуванні, то очевидно, що ООН змушена буде реагувати (Америка – не тільки формальна адреса штаб-квартири Організації, але й чи не найважливіший спонсор ООН, коли йдеться про щорічні внески до її бюджету).
Тривають ритуальні танці довкола визнання путінської недоімперії спонсором тероризму, хоча й тут обидві партії США одностайні. Можливо, президенту Зеленському вдасться переконати держсекретаря Ентоні Блінкена під час візиту до Вашингтону, що його "глуха оборона" і демагогічна риторика вже сприймається як моветон
Читайте також: Тактика намірів і початок історії
З іншого боку, тривають ритуальні танці довкола визнання путінської недоімперії спонсором тероризму, хоча й тут обидві партії США одностайні. Можливо, президенту Зеленському вдасться переконати держсекретаря Ентоні Блінкена під час візиту до Вашингтону, що його "глуха оборона" і демагогічна риторика вже сприймається як моветон. Ну, бо починаючи з літа, Блінкен переконує світову спільноту та американських громадян у недоцільності надання Росії цього "почесного статусу". Спочатку страхали, що такий крок може спричинити зупинку експорту продовольства з України й, відповідно, голод у світі. Відтак держсекретар раптом круто повернув у протилежному напрямку: на початку грудня він заявив, що адміністрація працює з конгресом над поправками, які дозволять визнати РФ державою — спонсором тероризму. Трапилося це, мабуть, під враженням від феєрверка рішень європейських парламентів, та зрештою всього Європарламенту, Парламентської асамблеї НАТО про саме такий статус для ерефії.
Читайте також: Байден оголосив вирок Путіну. Як візит Зеленського увійде у світову історію
І ось знову… Згідно з повідомленнями американських ЗМІ, у Вашингтоні працюють над тим, аби назвати Росію… "державою-агресором". Це чудово, — називати речі своїми іменами, але з таким статусом на берегах Потомаку запізнилися принаймні на 9 років.
А Блінкен розповідає, що, мовляв, це "допоможе нам обійти деякі проблеми, пов'язані з використанням визначення "держава-спонсор тероризму", яке... має деякі непередбачувані наслідки".
Але, здається, "обходячи інші проблеми", можна народити нові. По-перше, поняття "держава-агресор" не існує ні в міжнародному, ні в американському праві. То, ухваливши таке рішення, слід відтак наплодити масу інших, які б не тільки розтлумачили саму дефініцію "держава-агресор", але й виявили комплекс наслідків для ушанованої цього статусу країни. Звісно, на це піде купа часу, який в умовах російської тотальної війни "проти всіх" є направду неоціненним. Бо, між іншим, коштує сотні життів українських воїнів і цивільного населення.
"Обходячи інші проблеми", можна народити нові. По-перше, поняття "держава-агресор" не існує ні в міжнародному, ні в американському праві. То, ухваливши таке рішення, слід відтак наплодити масу інших, які б не тільки розтлумачили саму дефініцію "держава-агресор", але й виявили комплекс наслідків для ушанованої цього статусу країни
Читайте також: Кіссінджер і порожнеча
Та й відколи це Росія стала настільки "передбачуваною", що у її випадку слід остерігатися "непередбачуваних" наслідків? Вона поводиться, як некерована ракета, десятки яких вже падають на українські міста (бо новіших вже бракує), починаючи з Мюнхенської промови Путіна 2007 року і вторгнення у Грузію 2008-го. Заявивши про привілей Росії "проводити незалежну зовнішню політику", Путін дотримується обіцянки досі: "Ми не збираємося змінювати цієї традиції й сьогодні".
Гаразд, я пишу це як заангажована людина, якій болять насамперед поневіряння України. Але згадаймо Сирію, міграційні спецоперації проти Євросоюзу, згадаймо терористичні акти на територіях суверенних держав (Великій Британії, Німеччині, Болгарії, Чехії, Чорногорії тощо). А економічна агресія Москви в історії з Північними потоками, яка завершилася терористичним вибухом акурат напередодні зими, аби загнати ЄС у стійло російського ринку енергоносіїв.
Це – не агресія, — бо надто вузьке поняття. Воно входить як компонента у визначення глобальнішого і загрозливішого явища – тероризму. Штати про нього дуже добре обізнані після атак на ВТЦ 11 вересня 2011 року і наступних років війни з Аль Каїдою. З єдиною різницею: у бен Ладена мріяли про Всесвітній халіфат, у Путіна – про "русскій мір бєз граніц"
Читайте також: Шановні партнери, вам нікому буде дякувати...
Це – не агресія, — бо надто вузьке поняття. Воно входить як компонента у визначення глобальнішого і загрозливішого явища – тероризму. Штати про нього дуже добре обізнані після атак на ВТЦ 11 вересня 2011 року і наступних років війни з Аль Каїдою. З єдиною різницею: у бен Ладена мріяли про Всесвітній халіфат, у Путіна – про "русскій мір бєз граніц".
Тому, як на мене, три сценарії завершення війни, що їх активно обговорюють в американських владних кабінетах, мали б враховувати цю деталь. Бо перемовини з тим, хто не хоче домовлятися і далі гне своє, — фікція, вагітна подальшою війною.
І, якщо вже відверто, то ліпше б американським правникам у кооперації з колегами зі всього світу попрацювати саме над визначенням поняття "держава-терорист", якого також досі немає. А не обмежуватися дієвим, як на мене, інструментом "спонсор тероризму".
Але для початку варто позбутися усіх ілюзій щодо "керованості Росії". Бо інакше її некеровані ще совєтські ракети полетять не тільки в Україну, але трішки далі, наприклад, у Шенгенську зону. Без віз… Не кажучи вже про Іскандери, Х-101 та інше, більш сучасне залізяччя.
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.