Третій Майдан у нас був 10 років тому

Хтось нарешті це має написати великими літерами й поприбивати при вході до всіх держустанов, для освіти українських урядовців на виборних і невиборних посадах: третій Майдан у нас був 10 років тому! А про "два Майдани" любить казати Москва, ігноруючи наш перший, 1990-го р., який і дав ім'я тодішній "площі Жовтневої Революції", і пояснення такій вибірковій сліпоті просте, як двері: в тому першому Майдані Москва не брала жодної участи, ані кігтика не вмочила, він заскочив її зненацька, як грім з ясного неба, — а в чому росіяни не беруть участі, того для них не існує, що ж тут незрозумілого?

Читайте також: Володимир Зеленський видав велику таємницю російських спецслужб

А перший Майдан ("Революція на граніті") - це було стовідсотково українське "ноу-хау", навіть і з Шарпа не списане, а підказане Львівському Студентському братству тоді ще геть не старими ветеранами УПА (я виявила це випадково, коли збирала матеріали для "Музею", маю одне записане інтерв'ю), - про що організатори потім весь вік мовчали, як мишки, що, своєю чергою, зрозуміло, коли знати, як їх усіх, хто розбив тоді наметове містечко в центрі Києва й оголосив голодівку до виконання вимог, потім пресувало КҐБ (кому цікаво, може про це прочитати в романі Оксани Луцишиної "Іван і Феба").

Головна з вимог першого Майдану була, нагадаю, - "Ні Союзному договору!", і це, в поєднанні з загальноміським робітничим страйком на підтримку студентів, перелякало тоді Кравчука нашого Макаровича настільки, аж він через 14 місяців, у грудні 1991-го, повторив те саме "Ні!" Єльцину в Біловезькій пущі, — і так, у кілька багатоповерхових історичних ходів, українці розвалили СРСР.

Читайте також: Майдан — це привілей вільних

Оце і є — наша історія, і розповідати її треба не "з чужого голосу", не за завезеними ернстівськими-шуваловськими методичками маш-столярових, крученими в укр. ефірах казна-скільки років, — а за своїми, українськими джерелами, яких, нівроку, не бракує, навіть коли головні свідки, які могли б розповісти всю правду, померли, не встигши цього зробити, а історикам найновішого часу досі "не доходили до того руки", бо вони займались причісуванням українського матеріалу під "общесоюзний наратив" (для себе я називаю це "касьяновщиною", але й на покоління молодших послідовників цієї технології серед істориків теж уже не бракує). Війна, оголошена нами імперії на тому першому Майдані, ще триває, це й далі та сама війна, і — процитую героїню "Музею", - "ми її ще не програли", - отож будьмо уважні на маркери чужих наративів.

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.