Безсмертний: Застосування ядерної зброї або проведення мобілізації - неможливі сценарії для Росії

Білоруський напрямок, російсько-білоруська загроза і ультиматум, на який погодився Лукашенко. Було зафіксовано, що російські ретранслятори на території Білорусі припинили працювати. Ми не знаємо, чи не поновлять знову живлення, але російсько-білоруський кейс за залишається надзвичайно загрозливим.

У будь-якому разі розуміємо, що росіяни можуть спробувати доукомплектувати свої контингенти на півночі для того, щоб створити серйозну загрозу і відтягнути частину наших сил.

І командувач Збройних сил України генерал Сирський заявив, що слід доукомплектувати, або і створити наново кілька додаткових бригад для стримування можливої загрози з боку Білорусі. Вам слово. 

Давайте скажемо так, ретранслятори - це така штука, що можна ввімкнути, а можна і вимкнути. Як казав незабвенний Віктор Федорович (Янукович, - ред.): “умикнуть”. Тому це таке діло. Знаєте, якби їх знесли серйозно безпілотники От тоді можна було б говорити про те, що навряд чи це лікується, а так це по-перше. А по-друге, якщо це ультиматум, то ультиматум складається так, щоб його не виконали.

А тут увімкнути, вимкнути - це ж справа декількох секунд, навіть не хвилин. Тому довіри, наприклад, у мене до Лукашенка не було, нема і, що б він не говорив і робив, ніколи не буде цієї довіри. Тому що він не розпоряджається своїми словами, говорить те, що йому скажуть у Кремлі.

А стосовно загрози з північного, північно-східного напрямку. Скажу так, у Білорусі, у диктатора Лукашенка, бо тут за Білорусь не слід говорити, у Лукашенка сили вести війну проти України навіть просто вести війну, сил таких немає.

І тому Лукашенко буде хвостом крутити, виляти, щось говорити, виконувати вказівки Кремля, однак строковиків кинути в бій він не наважиться, бо ця армія розбіжиться по лісах білоруських швидше, ніж дійде до місця дислокації. 

Тому я в цьому, навіть можна без перебільшення сказати, я в цьому переконаний. При тому, що суспільство білоруське, 83% категорично проти участі Білорусі у війні. Що стосується невеликої кількості сил спеціальних операцій, то вони не здатні в нинішній ситуації виконувати серйозні задачі. В силу того, що вони не мають бойового досвіду, вони не мають починаючи від індивідуального забезпечення, відповідно, я вже не кажу, відповідної техніки і так далі.

Скоріше це нагадує, ну, щось подібність до сил спеціальних операцій, але вони є в невеликій кількості. Ну, зрозуміло, що жандармерія, яка озброєна до зубів для війни з білоруським народом, не народжена для того принципово, щоб вести війну. Тим більше війну із настільки сильним противником, як Україна, тому тут навіть немає про що говорити. 

Чи може цей напрямок Росія використати - може, тут треба бути однозначним, навіть не я би сказав, навіть категоричним. Якщо брати угрупування військ, яке знаходиться в цьому напрямку з боку у Росії, то, якщо брати терміну місяць, вони можуть на цьому напрямку зібрати в районі 200 000 угрупування. Але місяць - це не так мало, щоб не помітити. 

Загалом, якщо взяти от від Ленінграда до, умовно кажучи, північних кордонів України, нині розташовано десь в межах 120 000 війська російського. Воно неукомплектовано в повній мірі, як угрупування для ведення бойових дій, але, в принципі, шляхом непростих замін доукомплектації зброєю, технікою і так далі. З нього б можна було б за два місяці, не менше, створити бойове угруповання. 

Я про це кажу, щоб ви розуміли і для того, наскільки цей напрямок є загрозливим для України і не тільки для України, бо Білорусь - це плацдарм для атаки по Балтійських державах, Скандинавських державах, Центральної Європи. І необхідно таку ситуацію так і оцінювати.

Однак цей напрямок дуже небезпечний з точки зору диверсійної роботи.

І от в цьому відношенні це постійно здійснюється, особливо у напрямку польському, литовському і латвійському. А більше того, система радіоелектронного контролю, радіоелектронної боротьби, надпотужні антени, які стоять у Калінінграді і на території Білорусі, особливо Брестської області. Вони навіть мають певні унікальні компоненти, бо це системи зв'язку, в тому числі з підводними човнами. Тому тут є про що говорити.

Я вже не кажу про забезпечення зв'язком стратегічних бомбардувальників. Ну і так далі. Але це технології Радянського Союзу, їх не так складно вивести з експлуатації на випадок чого. Ось приблизно так можна описати те, що є в цьому напрямку. 

Що стосується українського кордону, він укріплений в окремих місцях. В окремих місцях територія просто непрохідна. З 12 переходів 8 на даний час просто заміновані, так що там і пташки підриваються іноді, інші частково контролюються військами. Два, які могли б використовувати, перекриті наглухо.

Ситуація така, що треба мати надвелику мужність, щоби ризикнути з боку Білорусі рухатися, умовно кажучи, в рівненсько-лівівському напрямку чи чернігівсько-київському.

Зважаючи на те, що московська шмаркля просто ідіот від народження, тому він здатен прийняти таке рішення. І тому, безумовно, треба бути готовим і не ризикувати. 

Ви цілком справедливо охарактеризували ситуацію. Я просто маю невеличке уточнення. Оця от логістична сітка на території Білорусі, ми розуміємо, це не питання зібрати живу силу, але питання розмістити її, швидко перекинути і, відповідно, загалом оцей от білоруський комплекс, який вмонтований в систему російського військового апарату. Тобто і система протиповітряної оборони, і система залізниці і, так би мовити, мобілізаційні плани.

У Гродненській області, це на північному заході Білорусі, тобто це історія радше про Сувалки, розпочали військоматівські навчання зі звіркою особових даних резервістів. Тобто це нічого серйозного, але це певний сигнал, напевно, в бік Литви і, можливо, в бік в Польщі.

І ось, якщо ми говоримо про термін місяць-два, розуміємо, що регулярно проводились військові навчання на території Республіки Білорусь. Насправді, це йдеться не про стрілянину на полігонах, йдеться про перевірку, про продувку спроможностей розгортання, прийому, розміщення, виведення на бойові рубежі і так далі.

Але я думаю, Лукашенко дуже добре враховує те, що в нього може одразу запалати кілька стратегічних об'єктів. От росіяни надзвичайно сильно переживають через те, що частина їхнього нафтопереробного комплексу регулярно злітає в повітря з більшим, меншим успіхом, ну але надзвичайно переконливо. Є Мозирський комбінат. І наскільки я розумію, безперешкодно Білорусь постачає державі-агресору нафтопродукти. І, так би мовити, оцей от Нафтовий Уроборос закільцьований. І це стосується ще низки об'єктів. Окремо про залізницю я вже говорив.

Отже, Романе Петровичу, як ви гадаєте, якщо брати реальні темпи можливого розгортання військ нашого ворога, як би швидко вони могли би вийти на рубежі і чи система російсько-білоруського ППО могла би прикрити оці от їхні наміри? 

Перше, на території самої Білорусі законсервована існує радянська система. Радянська, я це підкреслюю, щоб ми розуміли, що і розгортання, і планування буде відбуватися фактично у відкритому режимі. Система ця розвернута на захід. Це теж треба розуміти. І підкреслю ще, важливо, вона радянського типу. Вона просто була законсервована.

Навіть аеродроми базування і стратегічної авіації, і тактичної авіації - все це радянського типу. А це означає, що провести це закритим способом, транспортування, розміщення є неможливо. Системи розв'язки зроблені з того часу ще. З точки зору тактики військової, сучасної, я вже не кажу стратегії, це все рівно, що брати грати в солдатики на столі.

От, така система протидії чи носити в собі загрозу тактиці стратегії Збройних сил України в собі абсолютно нічого не представляє. Це система, яка руйнується за декілька годин при нинішньому потенціалі безпілотної авіації українських Збройних сил. 

Ще одна річ дуже важлива в цьому відношенні. Що стосується Мозирського, Новополоцького переробних заводів. Обидва ці заводи знаходяться у власності під повним контролем Сечіна. Постачання йде звідти російської нафти і, як один із фахівців вищого пілотажу, написав мені: "Лукашенка там навіть двірником прийняти не можуть на роботу”. Ситуація повністю контролюється Сечіним”. Більше того, дійсно, пальне на даний час 3/4 того, що обидва заводи виробляють, відправляються до Росії. 

Тепер наскільки ймовірно з українського боку накрити ці два підприємства? Да ніяких проблем у цьому відношення немає. Однак треба мати на увазі, що тут є одна проблема. Проблема в тому, що виделка, яка розводить нафтогон, І, яка спрямовує нафту аж до Новополоцька одна, а друга аж до Німеччини, вони розходяться в районі Мозира. Це створює необхідність віртуозного удару, бо можна потрапити в точку, при якій перекрити постачання сирої нафти до Угорщини, Словаччини і Чехії. Бо вентиль же відкрили зовсім недавно, де, умовно кажучи, обміняли на відкриті ворота вступу України в ЄС на позицію Угорщини.

Тому це буде вирішуватися безумовно вищим політичним керівництвом, але я кажу, що в цьому відношенні, щоб ми наперед розуміли, з якою ми проблемою зіткнемося. 

Нині Білорусь є ключовий експортер нафтопродуктів до Російської Федерації. 

Це забезпечується, власне, цими обидвома об'єктами. Тому зрозуміло, що рано чи пізно доведеться приймати рішення, але суть рішення полягає в необхідності тут віртуозної роботи по двох об'єктах. 

Все інше, якщо говорити про якусь складову воєнно-промислового комплексу Білорусі, то воно давним-давно інтегровано в російську систему і невід'ємне. 

Тому статус Росії і Білорусі лукашенківської тут однаковий. Це країни-вороги для України. І тому ніяких обмежень в тому, щоби Україна могла бити по законним військовим цілям на території Білорусі, немає.

Україна може це робити від початку російської агресії і з території Білорусі, і запусків ракет, і безпілотників з території Білорусі. Я вже не кажу те, що зараз фактично на кожній ракеті, на кожному безпілотнику є білоруська електроніка.

Так само, як використовуються білоруські боєприпаси, ремонтується техніка, комплекси певні використовуються Російською Федерацією. Тому те, що Україна може наносити удари по законних військових цілях на території Білорусі, тут ніяких перешкод у цьому немає. Інша справа, що я по одному з компонентів сказав, наскільки тут необхідна віртуозна робота.

З'ясувалося що в Анкориджі був не лише дух, не лише формула, про яку ми насправді майже нічого і не знаємо, принаймні я, можемо здогадуватися. Але увага, були ще й модальності. Впродовж останніх днів Кремль заметушився надзвичайно активно. Тобто різні сигнали. Одного дня Путін говорить одне, Лавров йому підтакує, потім це все міняється і ось, якщо виходите на сухий залишок. Росіяни підтвердили, що між Трампом і Путіним були проговорювані так звані модальності процесу. Йдеться про можливі мирні переговори з Україною. Один момент.

Далі, Кремль готовий відштовхуватися від того, що було не підписано у Стамбулі. Але в Кремлі це називають якимись там стамбульськими домовленостями. І розуміємо, що це робиться все не через пресинг Дональда Трампа. Це все робиться завдяки надзвичайно віртуозним, чітким відпрацюванням по військово-промислових об'єктах Російської Федерації.

І це відпрацювання вдячні москвичі також бачать на власні очі. І водночас є ще і південний напрямок. І якщо блекаук у Севастополі, у Криму також, не можу цього не зауважити. Тому Кремль реагує доволі болісно, але все одно намагаються тримати оцей от свій ультимативний баланс, посилаючись на те, що насправді, ну, є величезною загадкою.

Тобто це бажання були озвучені Кремля, а не було на належному рівні їх сприйнято. Чи я, можливо, помиляюся, Романе Петровичу? Допоможіть розібратися в цьому. 

Скажімо так, хотілки Кремля, не мінялися. І що б там не говорив московський царьок, що б не говорили люди з його почату, у них мета зрозуміла - це знищення України як держави і українців як етносу. А все інше носить тактичний характер.

Однак московський фюрер і вся його кліка періодично повертаються до тези про те, що ситуацію визначає фронт. Але у Москві, не дивлячись на те, що вони хваляться аналоговнєтними тактикою і стратегією, вони не розуміють одної важливої речі.

На даному етапі в сучасній війні ніякої лінії фронту не існує. Є простір фронту. Або скоріше, скажемо так, якщо використовувати класичну термінологію, поле бою. 

Поле бою, яке займає простір. І нині воно ділиться на декілька дуже складних, по суті, по єству своїх складових. 

Перше - це, насамперед, вогневий контроль. Так от, якщо говорити про це серйозно і виходити з того, що Україна вже майже забезпечила вогневий контроль над територією Автономної Республіки Крим. А далі це буде поширюватися, відповідно, сподіваюсь, на територію Білорусі, а потім і над окупованою території України російськими силами. Насправді це кардинально змінить ситуацію.

На даний момент формула 3 + 2, яка знаходиться в суті анкориджського духу, яку в деталях описали в своїй книзі “Зміна режиму” двоє журналістів New York Times передбачала, що Україна одразу під час початку переговорів має поступитися Луганськом, Донецьком і Кримом, а потім, після того, коли російські війська займуть цю територію в результаті тиску Трампа на Україну, вони будуть розвивати успіх для того, щоб надалі контролювати контролювати Херсонську і Запорізьку. Ось у чому суть анкориджського духу. Це все зображено на відповідному бланку з підписом московського фюрера. Цей бланк, тобто фірмовий папірець, висить в кабінеті Віткоффа. Віткофф попросив під час зустрічі московського царька це його роз'яснити і він так його роз'яснив, як я щойно вам передав.

Тому анкориджський дух уже має своє наповнення. Зрозуміло, що ніхто в нинішній ситуації, коли Україна поступово перехоплює ініціативу тактичну і стратегічну, виходити з анкоридського духу вже не буде.

Більше того, навіть сам учасник, який був при народженні анкориджського духу, сказав, що Україна сьогодні має набагато перевагу в боях, тримається дуже серйозно, тримає лінію і, скоріш за все, будемо сподіватися на успіхи України. Я майже процитував Трампа.

Тепер, що стосується того стамбульського духу чи домовленостей, як називаються. Про стамбульський дух домовленості, папірці і так далі, можна було говорити до Бучі. Після Бучі вони вже на гвіздку ті папірці і ніхто до них повертатися не буде. Чому Москва це говорить?

То Лавров, то Путін, то ще ігші - Пєсков, вона тягне час. Звертаю вашу увагу на те, що нині котиться Європою чергова антиукраїнська компанія, суть якої звучить так: Україну не можна приймати в Європейський Союз, бо Україна має настільки сильний аграрний сектор, що вона задушить і німців, і французів, і іспанців і всіх-усіх підряд.

Очевидно, що московський царьок проводить в Європі інформаційно-психологічну операцію і очікує, що Союз України з європейськими країнами розвалиться. 

Паузу в цьому відношенні взяв і король Манхеттенський, спостерігаючи за цим. Я майже переконаний, що ця річ скоординована між Путіним і Трампом. Тому Трамп очікує, чим вся ця ситуація завершиться. Даремно він чекає. 

Навіть Каролю Навроцькому не вдасться зруйнувати союз України з європейцями.

Так, безумовно, буде довга балачка, тягомотина різного толку.

Але Європі потрібна Україна, Україні потрібна Європа, саме в такій черговості, як я сказав. 

І тому в нинішній ситуації, очевидно, що питання вирішуються не тільки Збройними силами України, а українським суспільством, яке задки давати.

Якщо воно не дало затдки в попередні роки, то нині в жодному випадку не буде. 

Тому питання тільки в тому, наскільки швидко Україна буде встановлювати вогневий контроль над різними частинами нині, де відбувається поєдинок між Збройними силами України із силами ворога. 

Ваше відчуття ситуації. Тобто наші військові вимикають у буквальному сенсі військові об'єкти і на території Росії, і на території тимчасово окупованих українських земель. У Дональда Трампа трішечки коригується риторика. Ми не віримо Трампові, ну але ви справедливо зазначили, що проводились радше всього певні консультації між частиною європейського політикуму. Трампом, Путіним.

Але ще і висить питання можливого мирного процесу або вищої ескалації. Кілька днів тому я спілкувався з Едвардом Лукасом, відомим британським аналітиком. Він сказав, що росіяни зараз активно розглядають два сценарії: це вертикальна ескалація із застосуванням тактичної ядерної зброї. Або вертикальна ескалація із залученням додаткового мобілізаційного ресурсу, який вони пустять або на білоруському напрямку, або будуть посилювати південний чи східний. Ваші відчуття у цього моменту. 

Обидва варіанти неможливі. Поясню чому. Варіант перший - це кінець Росії, причому дуже швидкий. Росія не просто зникає, вона буде помирати дуже боляче із криком у голосі. Тому що за умови використання ядерної зброї, навіть Китай відвернеться від Росії. Це буде потухання в страшних муках.

Проведення мобілізації приведе до бунту, який знесе всю цю кліку разом із шмарклею московською за декілька днів. 

Ситуація нагрівається з такою швидкістю, що навіть я, не дивлячись на те, що розумію, що російське суспільство нездатне на революційний порив, не сподівався, що так накручуватиметься пружина в Росії. Але там немає організованого підходу, але бунт понесеться з такою швидкістю, що його зупинити буде неможливо і дуже страшно. 

Тому Едвард Лукас може говорити, як блискучий аналітик, виходячи з того, що він усвідомлює й інтерпретує ситуацію Росії, виходячи із законів демократичного суспільства. Там з демократією не пахло ніколи.

Це закони чи не закони, а звірячі звичаї банди, кліки. В ній, на щастя, для нас з вами подібних механізмів немає. І тому будь-який крок із двох - це крок повної катастрофи. При чому застосування ядерної зброї - це буде страшний кінець Росії.

Що стосується мобілізації, то, ну, хіба що тим, що на смітник викинуть труп Путіна, ну і декількох його прихвостнів і із кліки. А говорити про те, що Росія при цьому набере цивілізованого характеру розвитку, ну, можливо, на два-три десятки років. А далі все це буде відроджуватися і знову поганити весь світ, і знову комусь загрожувати.