Військові краще сприймають людину з бойовим досвідом, - ветеран та психолог Тітаренко

Про це заявив ветеран і психолог Сергій Тітаренко в інтерв'ю проєкту "Люди змін з Лесею Вакулюк" на Еспресо.

Він відповів на питання, про те чи означає "свій до свого",  що військові не хочуть, аби з ними працювали психологи, які не проходили цього пекла.

"І так, і ні. Чому так? Бо насправді хлопці краще сприймають людину з бойовим досвідом як психолога. Чому ні? Бо у нас робота над своїм ментальним здоров'ям дещо стигматизована, навколо неї дуже багато стереотипів. Найпоширеніший – це "Що, я дурень, що я піду до психолога?". Але коли у нас болить зуб, ми йдемо до стоматолога, так? І ми особливо там не дивимося, жінка це чи чоловік, чи лікує вона сама собі зуби, чи ні. Зазвичай стоматологи ж не лікують собі зуби, правильно? Ми йдемо до фахівця. І це потрібно розуміти, що перед тобою не дівчинка, а фахівець", - сказав Тітаренко.

Ветеран додав, що фахівець може не зайти, не сподобатися манера спілкування чи методики, які фахівець застосовує. 

"Окей, ти можеш змінити, але ти маєш сприймати це, може, не як лікаря, але як фахівця своєї справи. Тому "пір-то-пір" – це круто, але, на жаль, не дуже багато ветеранів, які мають психологічну чи психіатричну освіту. Проте зараз все більше і більше стає фахівців з психічної здоров'я, які точно знають, що робити з бойовою психотравмою, з її наслідками, тими невеличкими ПТСР-чиками, з якими звертаються хлопці й дівчата-ветерани. У першу чергу ми обираємо фахівця з психічного здоров'я, і це варто робити", - зазначив він.

Психолог додав, що бувають такі дні, коли травматизація твого клієнта-ветерана настільки яскрава та насичена, що одразу не зрозумієш, як побудувати подальшу роботу, на що акцентувати, як це взагалі подрібнити, розібрати на якісь частинки. 

"Так, тоді напружується саме мозок. Якщо говорити про емоційний стан, то ледь не кожна історія дещо тригерить якісь мої особисті речі, мій досвід. Ми іноді можемо з ветераном неоднозначно помовчати за розмовою. Іноді ти стаєш на сторону свого пацієнта і перебуваєш на одному емоційному рівні з ним саме для підтримки. Але це відбувається саме через те, що ти маєш цей бойовий досвід, ти наближено можеш відчувати те ж саме. Саме це і є в основі комунікації "пір-то-пір" – те, що заходить ветеранам, коли вони приходять до психолога з бойовим досвідом. На цьому будується емпатія. Чи це складно? Так, це складно. Чи це призводить до вигорання? Так, безперечно. Дуже багато ресурсу з’їдає ця робота в принципі, тому є певні обмеження за кількістю, за насиченістю і так далі. Вони там прям на законодавчому рівні прописані й варто їх дотримуватись, бо можна перетворитися на свого пацієнта дуже швидко", - наголосив він.

Тітаренко розповів, що найчастіший запит - що робити далі.

"Зараз я більше працюю з ветеранами в період адаптації, тобто вже після лікування, після основної реабілітації. Адаптація в новому амплуа, в новому статусі. Тобто тепер я ветеран, тепер я особа з інвалідністю внаслідок війни", - сказав ветеран.

Він розказав історію, яка вразила його найбільш всього.

"Я стараюся не проявляти жалості, бо це найгірше, що ми можемо зробити щодо ветерана, пораненого. Це дуже великий прояв неповаги, і нічого доброго з цього не буде. Але така емпатійна, більше напевно я б прирівняв до захоплення. Був у мене випадок, коли один дуже молодий офіцер, який виводив групу з Маріуполя, з оточення, 100 км по ворожій території, на шляху він втратив руку дуже високо. Ми чотири місяці з ним працювали, і мені було приємно. Він до мене прийшов в кабінет не для того, щоб опрацювати психотравму, а йому було нудно. Він прийшов до мене і каже, давай будемо щось робити. І ми багато речей робили, я не буду називати, бо це таке авторське право. Але він дуже багато вклав у передачу свого бойового досвіду, він дуже класно адаптував, щоб він був зрозумілий тій цільовій аудиторії, на яку він хотів розповсюдити ці знання. І зараз він є інструктором. Я ним захоплююсь. Це те, що вразило прямо до глибини душі", - підсумував він.