Зеленський не розвіяв суспільних тривог. Маємо зробити це самі

Після читання коментарів скажу лише одне:

Виступ очільника держави має вселяти впевненість і зменшувати тривожність. А не збільшувати тривожність і позбавляти впевненості.

Значить, що?

Значить, доведеться нам власну тривожність зменшувати самотужки й збільшувати самотужки власну впевненість.

Все самі, ніхто не допоможе. Дорослих тут немає, окрім нас.

Читайте також: Про єдність в Україні та боротьбу протилежностей

Що ми маємо на сьогодні:

1.

Сотні тисяч зі зброєю в руках дають відсіч ворогу.

Мільйони донатять для допомоги їм.

Десятки тисяч волонтерять.

Десятки тисяч протистоять ворогу на інформаційному полі, захищають кіберпростір, ведуть перемовини з іноземними союзниками, впливають на іноземні суспільства через публікації, події та мистецтво та роблять інші необхідні речі.

Тисячі роблять руками ті реформи, без яких ми не вистоїмо й не переможемо.

Десятки тисяч підприємців тримають робочі місця, сплачують податки, щось цінне виробляють.

Сотні тисяч забезпечують щоденну життєдіяльність міст, яку ми звикли вважати такою, що стало існує сама по собі. Електрика, інтернет, автобуси, хліб з маслом, грошовий обіг тощо.

У нас є головне — ми самі. Будемо вдячні самі собі та іншим за це. Це основа стійкості й майбутньої перемоги.

Не сваримося, а підтримуємо й дякуємо.

Не критикуємо: можеш краще — візьми й зроби.

Заплющуємо очі на розбіжності й підсвічуємо те, що єднає.

Дякуємо сто разів на день всім.

Читайте також: Про "Валєру". Це не розмова у дворах 95-го кварталу

2.

Сила українського суспільства — в його мережевості, горизонтальності. Ми так і не добудували державні інституції, а нині вони швидко деградують (з незначними винятками, тож особлива подяка тим, хто ці винятки забезпечив). Натомість ми звикли все робити недержавними інституціями. Це наша слабкість, але зараз це наша сила. Довіра до волонтерів вища, ніж до всіх державних установ, разом узятих. Це погано, але відкладемо це на потім, а зараз скористаємося цим і зробимо все самі. Нічого не очікуємо від держави, не ображаймося, а просто беремо і робимо. Не очікуймо від держави того, на що вона не здатна. Спроможність держави нізвідки раптом не візьметься.

І ти, і я — ми краплі в океані. Зроби щось щодня, і цього достатньо, бо нас мільйони. Відчуваєш потребу й можливість зробити більше — зроби більше. Приведи за руку іншу людину, хай і вона щось зробить, і тоді нас буде вдвічі більше.

3.

Союзники не дадуть нам зазнати поразки, але поки не готові допомогти нам здобути перемогу. Треба чітко уявляти собі перемогу, а потім переконати союзників, що наша перемога -- це їхня перемога, а наша поразка — це їхня поразка. Це ключ до перемоги, бо лише так ми отримаємо необхідну зброю та всяке інше.

Гроші будуть, економіка не впаде.

Наша стійкість — найкращий аргумент у наших перемовинах із союзниками. Це вже кілька разів змінювало їхню позицію. Маємо шанс змінити ще раз.

Читайте також: "Я не тряпка, Валєра!" Як президент перекидає проблеми війни на військових та обіцяє нові шашлики

4.

Піклуймося про себе і тих, хто поруч. А потім про тих, хто далеко.

Не всі витримують марафон. Значить, має бути естафета. Якщо знайомий волонтер вигорів — просто станьте на його місце, бо інакше місце залишиться порожнім. Готуйте собі заміну, якщо самі не вигрібаєте.

5.

Війна не вічна. Не буває вічних війн, і так само не буває вічних імперій. Але доля світу залежить від тебе — якщо Україна впаде, завтра запалає половина світу, і ти ніде не сховаєшся від війни, вона прийде за тобою. Краще зроби щось, щоб зупинити війну раніше. Краще зроби щось сьогодні, ніж завтра. Час важливий.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.