Як олімпійський чемпіон Чебан вчив екс-українців патріотизму

Справжня легенда

Навіть олімпійські перемоги бувають різними. Про одні з них швидко забувають, а про інші пам’ятають довгі роки. Немає сумнівів, що золотий успіх каноїста Юрія Чебана стане легендарним.

Таким, як стало олімпійське "золото" у 1994 році у Ліллехаммері фігуристки Оксани Баюл, яке зворушило весь світ та надихнуло Голівуд на зйомку фільму про неймовірний злет української Попелюшки із сиротинця.

Такою, якою була блискуча перемога гімнастки Лілії Подкопаєвої у 1996 році у Атланті, коли вона у фіналі багатоборства на очах у тодішнього президента США Біла Клінтона відібрала "золото" у американської конкурентки.

"Поразка" від організаторів

У історії з Юрієм Чебаном також була неймовірна інтрига та фантастична розв'язка. Це була сама сутність спорту, за яку його люблять мільйони вболівальників у світі.

17 серпня йому довелося пережити справжнісіньку драму. У півфіналі українець фінішував лише третім і мав потрапити до фіналу, як один із двох спортсменів з кращим часом серед веслувальників, які фінішували у своїх заїздах на аналогічних позиціях.

Проте у підсумковому протоколі організатори до фіналу вивели не Чебана, а чеха Мартіна Фукса, який фінішував у своєму заїзді четвертим, але подолав дистанцію швидше за українця. Минуло дві напружені години, які Чебан прожив з "поразкою", перед тим, як організатори розібралися з регламентом та відновили справедливість, включивши нашого каноїста до учасників фіналу.

Старі знайомі

Особливими були у Чебана й суперники по вирішальному заїзду. Двоє з них -  колишні українці, які свого часу проміняли нашу збірну на фінансове благополуччя, – Валентин Дем’яненко та Андрій Крайтор. Перший під прапором Азербайджану став чотириразовим чемпіоном світу у спринті на 200 м. Другий - також виступав за азербайджанську збірну, але, програвши тому ж Дем’яненку конкуренцію за путівку на Олімпіаду-2012, поїхав за "довгим рублем" до Росії і став минулого року на 200 м чемпіоном Європи.

Валентин Дем'яненко

Юрій Чебан, на відміну від свої колишніх співвітчизників, приносив спортивну славу Україні. В 2008 році він виграв олімпійську бронзу у Пекіні на дистанції 500 м, а у 2012 році на Іграх у Лондоні здобув "золото" на 200 м, де головним фаворитом був саме Дем’яненко, який вибув із змагань на попередній стадії через травму. Потім він не втомлювався натякати, що не бачити б Чебанові "золота", якби у нього все було гаразд зі здоров'ям. І розсудити їх мало саме Ріо.

Під покровительством Кремля

Що стосується Крайтора, то він, продавши сій талант за гроші, перетворився на гвинтик ганебної російської допінгової машини. Ім'я веслувальника фігурувало у знаменитій доповіді Річарда Макларена - серед спортсменів, які вживали заборонені препарати під прикриттям російських державних структур.

Андрій Крайтор

Проте Крайтору вдалося домогтися права стартувати на Олімпіаді-2016 у Спортивному арбітражному суді Лозанни, після чого він перетворився ледве не на національного героя Росії. Каноїста в останній момент включили до складу збірної Росії за особистим наказом міністра спорту Віталія Мутка, викинувши з команди бронзового медаліста Олімпіади-2016 Івана Штиля.

У фінальному заїзді Крайтор прийшов до фінішу лише шостим та після гонки у інтерв’ю, понуривши голову, почав вибачатися перед своїми кремлівськими покровителями за те, що залишився без медалі.

Гімн України над Ріо

А боротьба за "золото" розгорнулася між Чебаном та Дем’яненком. Українець надзвичайно потужно стартував, кожнісіньким своїм рухом наче доводячи організаторам, як вони помилялися, ледь не залишивши його поза фіналом. Демонструючи представнику Азербайджану, якими безглуздими були його натяки на те, що "золото" Лондону було незаслуженим.

І Юрій Чебан переміг. Його жовто-синій човен із зображенням козака на борту першим пересік фінішну позначку, а українець став дворазовим олімпійським чемпіоном. Він примусив Дем’яненка та Крайтора пригадати, як звучить український гімн, який переможно лунав над олімпійським веслувальним каналом.

Чебан врешті довів екс-співвітчизникам найголовніше – той, хто націлений на перемогу, знаходить можливості для розвитку й в Україні, як це зробив наш чемпіон у Южному у Одеській області. А той, ким рухають лише корисливі мотиви, шукає причини, аби виправдати свої поразки та сумнівні вчинки. Перших пам'ятатимуть завжди як видатних чемпіонів, а інших незабаром забудуть.