Хто мріє про столітню війну?

Якось в унісон прозвучали дві заяви, на перший погляд, далекі одна від одної не тільки географічно, але й світоглядно. Перша – мантра путінського речника Дмитра Пєскова про те, що Росія і Захід дійшли до стадії конфронтації, і з цим доведеться жити. Друга, — теза з публікації The Washington Post, що, мовляв, відмова будь-якої сторони відступити загрожує перетворити війну на десятиліття конфлікту, як у секторі Гази чи Нагорному Карабаху.

Я, звісно, не думаю, що Пєсков у своїх передбаченнях спирається на статті WP, рівно ж як і того, що у Вашингтоні конспектують все, що долинає з Кремля. Однак така дивна синхронність дещо насторожує.

Путін готує росіян до затяжної війни, він вже зараз подає "страву" такою, щоб пересічний обиватель з глибинки жив з ілюзією, що конфлікт його країни з НАТО та Америкою став "гарячою" реальністю. Зрештою, його небажання визнавати фіаско в Україні диктує саме таку лінію поведінки, а ідея "столітньої війни", хай навіть до останнього росіянина, стане рятівною принаймні на найближчий час. До того ж зусилля кремлівської пропаганди не минули даремно, отож більшість мешканців "запорєбріка" вбачають у клятому Заході втілення "сатанізму" і "абсолютного зла".

Путін готує росіян до затяжної війни, він вже зараз подає "страву" такою, щоб пересічний обиватель з глибинки жив з ілюзією, що конфлікт його країни з НАТО та Америкою став "гарячою" реальністю

Фраза Washington Post про "столітню війну" за Крим насторожує ще більше, зважаючи на нову зграйку "голубів миру", яка знову здійнялася у небо над столицями деяких європейських країн. Звісно, там напрочуд просто говорити про "мир" коштом українських територій чи інших поступок Путіну. Єдина прикрість – глухий гул невдоволення серед електорату ймовірними (наголошу – ймовірними!) вищими цінами на енергоносії.

Що ж до Криму, то застереження американських експертів мають дещо некоректний характер. Так, очевидно, що Путін не піде на втрату "города русской слави" добровільно. Але, по-перше, вказувати на перспективу затяжного конфлікту в умовах, коли долю самого Путіна годі передбачити навіть на найближчий час, — легковажно. А, по-друге, американські фахівці, мабуть, забули, що і Газа, і Нагірний Карабах (особливо останній) палають не в останню чергу через сприяння Москви призвідникам сутичок.

Читайте також: "Володар хаосу". Путін і російські націоналісти

Щобільше, Крим справді є доволі вразливим з точки зору географії й логістики. Зі суходільного "авіаносця" його легко перетворити у велетенський котел для росіян. І, впевнений, це зроблять ЗСУ рано чи пізно (маю надію, не через сто років). Якщо світова спільнота зацікавлена у справжньому мирі, то питання Криму і їй, з тамтешніми можливостями (воєнними та економічними) – справа нескладна.

Комусь дуже не хочеться бачити на місці Московії кілька десятків новопосталих держав. Бо саме так має логічно завершитися ця війна, якщо йдеться про вкоськання джерела напруги та конфліктів у всьому світі

Інша річ, що комусь дуже не хочеться бачити на місці Московії кілька десятків новопосталих держав. Бо саме так має логічно завершитися ця війна, якщо йдеться про вкоськання джерела напруги та конфліктів у всьому світі. Захід мусить зрозуміти, що комфортні стереотипні підходи (як до остраху розвалу СРСР) давно стали архаїзмом, що світ динамічний, і – головне, — йдеться про направду "столітню війну" між демократією та деспотіями, у якій не може бути результату "фіфті-фіфті".

Читайте також: Росію можна трансформувати лише силою і примусом

Спиратися на старі підходи (тим паче скомпрометовані та відкинуті самою історією), якими маніпулювали у столітті минулому, геть не годиться у XXI віці. На восьмому році гарячої війни на українському Сході слід усвідомити, що "котлета по-київськи" протухла і недобре відгонить.  

Єдиним вигодонабувачем "столітньої" чи то пак — тривалої війни, — є тільки Кремль. Його ідеологи не приховують цього, стверджуючи, що "нормальним" станом суспільства є війна. Та й хіба весь літопис недоімперії не доводить цього гіркого для сусідів Московії факту? Тому й Пєсков так упевнено говорить про точку неповернення у конфронтації із Заходом. Прикро тільки, що й у Вашингтоні необачно підтакують йому, либонь, маючи при цьому "свою правду".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.