Королівство розбитих дзеркал

Учорашню віртуальну сварку між двома Олексіями — секретарем РНБО Даниловим та ексрадником очільника Офісу президента Арестовичем, — один з відомих блогерів назвав стосунками у "королівстві кривих дзеркал". Маю враження, що вислів не надто точний, бо йдеться про розбиті унаслідок перманентних конфліктів дзеркала у покоях української верхівки. Конфліктів, які вже стали "фірмовою" лейбою чинної влади.

І питання тут не в особистих амбіціях персонажів, не у кар'єрних апетитах довколабанкових кіл, зрештою, не у конфліктах позицій, поглядів чи бачень шляхів розвитку країни, якою випало керувати цій, м'яко кажучи, не готовій команді. Питання у безвідповідальності, невігластві, неприхованому меркантилізмі "кадрів", яких залучають до процесів, що потребують прямо протилежних рис, навичок і компетентностей.

Читайте також: Чому активізувався Арестович?

Я не зупинятимуся окремо на персонажах типу Арестовича, — про нього сказано вже чимало. А Данілов, маючи, звісно, підстави для того, аби нещадно критикувати цього пройдисвіта та шахрая, мав би, у першу чергу, відповісти на риторичне запитання: хто привів "актора-розвідника" на Банкову? Ну, не з'явився ж він, — такий "білий" та "пухнастий", - з вулиці, а вочевидь його рекомендували на посаду люди, наближені до Єрмака чи Зеленського?

Навіщо тоді оці всі спецперевірки, служби безпеки, відділи кадрів, які, мов діряве сито, не стримують потоку охочих потішитися і владою, і дармовими грошима з кишень платників податків? Зрештою, усі ці HR-служби, вони ж теж утримуються нашим коштом. Для того, аби шкодити?

Читайте також: Великий імітатор

Але якби то владоможці бодай прислухалися до порад чи зауважень тих, хто платить їм шалені гроші. Вони переймаються абсолютно іншими проблемами, — і особливо – власним виживанням у джунглях, витворених власноруч упродовж майже п'яти років свого правління.

Бо ж не опозиція, не громадянське суспільство, не, зрештою, "непотрібні медіа", формували імідж "найвидатнішого лідера" та його "кварталу". Влада робила це самотужки, — плодячи скандали всередині країни, "бикуючи" на міжнародній арені, принижуючи партнерів, забуваючи про межі пристойності й такту.

І вочевидь тепер, коли українській владі, і Зеленському зокрема, надзвичайно сутужно з майданчиками для піару (бо саме так він розглядає турне за кордон, зустрічі зі світовими лідерами та престижні форуми на підтримку України), влада знову починає пошуки винних. Данілов не просто так сказав про те, що ФСБ, мовляв, готує нову хвилю своїх агентів впливу. Ремарка про "актора-розвідника" тут – фіговий листочок для прикриття зрозумілої та далекосяжної мети. Тепер, слід розуміти, кожен голос незгодних, кожен коментар чи розслідування в опозиційних ЗМІ подаватимуться як симптом цієї ефесбешної спецоперації, а ті, хто відкрито критикуватимуть недолугість влади – "агентами Москви".

Розпач і скандали у владі посилюються тим, що Україна сьогодні (і не в останню чергу, зусиллями ОП та політтехнологів) перебуває на позиції низького виборчого старту. Можливо, у чергових елекціях зацікавлений Захід (йому, як гірка редька, стоять поперек горла витівки Зеленського, його корупційного оточення та геть непристойних "практик управління), але й сам "лідер" не проти використати залишки свого "рейтингу" для проведення наперед некоректних, не вельми демократичних "виборів", попри конституційну заборону. Хай там як, але активні зустрічі оф-рекорд з представниками сумнівних "медіа", точніше "зливних бачків", які не гребують заради аудиторії фейками, дифамаційними випадами проти опонентів, свідчать про те, якими будуть ці (поки що ілюзорні) вибори, і як бачить команда з Банкової комунікацію з суспільством. І це бачення не вселяє особливих надій…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.