Костянтин Москалець: Ласкавий листопад

“Дощ повився, мов дикий, сідий виноград, моя смертонько мила, я плачу, коли трохи ущухне твердий листопад, коли попіл ущухне – кого ми побачим і кому ми пробачимо – що?” – пригадую давній свій вірш “Срібне поле”, написаний у 16 років, так само в листопаді, у зовсім іншій державі, побудованій на крові і кістках безневинних людей. Довший час слухачі, почувши пісню на ці мої слова, вважали, що йдеться про відважних юнаків, які загинули в нерівному бою з московською навалою під Крутами. Надто прочитуваними були дух юнацької героїки і несправедливо заранньої смерті у цьому вірші. Надто впізнаваними – обставини безвиході, коли, як сказав один з воїнів АТО в останньому телефонному дзвінку матері, вихід звідси тільки один, на небо. 

Мені доводилося спростовувати дещо наївну народну герменевтику. Ні, я нічого не знав на той час про бій під Крутами. Така інформація в Радянській Україні була майже що недоступною, тому довідався я про український цвіт, похований на Аскольдовій могилі, значно пізніше.

Втім, мої пояснення мало що змінили. Пісня “Срібне поле” і далі знаходиться на сайті, присвяченому пам’яті героїв Крутів, разом з іншим моїм твором, “Армія Світла”, де так само йшлося трохи про інше. Але народні пам’ять і уява мають свою, можливо, глибшу рацію, ніж пояснення автора або історика. Це рація міфу, рація правди, яка більша за хронологію і фактаж. У певному сенсі бій під Крутами точиться й сьогодні. Людям достатньо розпізнати пронизливий настрій високої ноти, приреченої бути зітнутою кулею. Вони ідентифікують цю пісню як репортаж про сьогоднішню українську трагедію, про сьогоднішній бій українців. До речі, цієї ідентифікації і визнання цілком достатньо для авторської сатисфакції, яким би не був первісний задум твору.

3 листопада 1937 року комуністичні кати розстріляли мого улюбленого поета, перекладача, чи не найрозумнішого і найпроникливішого нашого критика та літературознавця, Миколу Зерова. А разом з ним – сотні інших, слід підкреслити, цілковито безневинних і беззахисних людей.

12 листопада 1941 року на хуторі з промовистою назвою Веселий німецькі окупанти розстріляли мого діда Костянтина, на честь якого мене згодом і назвали батьки. Це сталося рівно 80 років тому, прошу помолитися за упокій його душі. Коли я підходжу до братської могили в Батурині, де згодом перепоховали тіло мого діда і вбитих разом з ним побратимів, то бачу на могильній стелі власне ім’я і прізвище. У певному сенсі смерть мого діда є й моєю смертю; зрештою, ця смерть усе життя була з нами як страхітлива незагойна травма мого батька, що дивом уник розстрілу. Адже дід Костянтин був переконаний, що німці уб’ють їх обох. Батька – за антифашистські вірші, які друкувалися в батуринській районній газеті перед приходом окупантів. Досить цих двох імен, Миколи Зерова і Костянтина Москальця, щоб зрозуміти, що в мене свої порахунки і з фашистами, і з комуністами.

Листопад – місяць, коли християнські конфесії забувають про давні чвари, урази й непорозуміння, єднаючись у молитвах за наших покійних. Ласкавий, за словами Зерова, листопад, убогий місяць, коли вже майже не лишилося ні квітів, ні листя, ані плодів, хвалиться єдиним своїм багатством, пам’яттю про минуле, пам’яттю і любов’ю до тих, хто відійшов навіки, але не зник із серця, не забувся. Чи це буде жарке море палахкотливих свічок на цвинтарях Галичини у день усіх померлих, а чи скромні лепти мам і вдів, які не забувають про батьківські суботи у православній традиції, листопад з однаковим співчуттям усіх обіймає за плечі, втішає, як може, плачучи в спільній скорботі і надії дощовими краплями, що зриваються з кінчиків тонесеньких гілочок.

Коли трохи ущухне цей твердий листопад, до нас прийдуть сніги. Вони заметуть і поле під Крутами, і зловісний рів біля хутора Веселого. Навіть височенні сосни з портретами наших мучеників у далекому Сандормоху стоятимуть, занесені снігом по груди.  Катів, які стріляли нашим рідним і поетам у серце і в голову, більше нема на цій землі, мовчки промовлятиме сніг. Помоліться за упокій безневинно вбитих. Не ставайте катами самі, які б життєві обставини і сприятливі для зла нагоди не підштовхували вас до цього. Пам’ятайте, що перед Божими очима, які дивляться на вас із вічності, краще бути окраденим, ніж злодієм, і вбитим, аніж убивцею.