Чому Європа боїться вести війну: "вікно можливостей" Путіна і фактор Трампа. Пояснюємо

На тлі затяжної війни в Україні, скорочення американської військової присутності в Європі за президентства Дональда Трампа та структурної слабкості європейської оборони ці побоювання переходять із гіпотетичних розмов у серйозні стратегічні розрахунки. Більше про це розповість Еспресо.

Історичні корені європейської вразливості

фото: gettyimages

Після закінчення Холодної війни Європа свідомо обрала шлях "дивідендів миру". Кінець протистояння з Радянським Союзом дозволив значно скоротити військові витрати і перенаправити ресурси на соціальне благополуччя, економічний розвиток та покращення умов життя. Тому володіння багатьма танками і ракетами вже нікого не цікавило, адже з’явилася можливість мати хороше авто та багато дешевих товарів у супермаркеті. Тим самим формуючи все ширше суспільство споживачів, головне зацікавлення якого – отримання більшого прибутку. 

Так більшість країн ЄС суттєво зменшили оборонні бюджети, чисельність армій та запаси озброєнь, покладаючись на стратегічну "парасольку" США в рамках НАТО. 

Сполучені Штати, зі свого боку, підтримували цю модель свого домінування. Адже американські війська в Європі (особливо в Німеччині, де до останнього часу перебувало близько 40 тис. американських солдатів) слугували гарантією стримування Росії, водночас дозволяючи Європі економити на обороні. Як відзначає багато аналітиків, це призвело до хронічної недофінансованості європейських армій, дефіциту боєприпасів, застарілої техніки та слабкої промислової бази для швидкого нарощування виробництва озброєнь. 

Навіть після кричущої анексії Криму в 2014 році зміни були косметичними і більше показовими. Лише повномасштабна російсько-українська війна почала змінювати пріоритети європейців. Однак і тут є нюанси у ставленні до своєї безпеки у хаотичному світі. 

Бо, як показує приклад Німеччини, де молодь масово відмовляється служити в армії навіть попри покращені умови, коли йдеться між вибором грошей та автомата, люди схильні обирати свободу, а не війну. Хоча для німецьких політиків зрозуміла ще давньоримська стратегія: "якщо ти хочеш миру, готуйся до війни", тому у Берліні думають над відновленням повноцінного призову. 

З іншого боку, наприклад, у Франції зараз спостерігається ажіотаж серед молоді на службу в армії. Тому зміна мислення поступово таки відбувається і залежить від конкретного історичного досвіду кожної країни (після Другої світової у Німеччині сформувалися сильні пацифістські настрої). 

Шок від України та "трамп-фактор"

Дональд Трамп, фото: відкриті джерела

Дійсно, повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році стало шоком для Європи. Воно зруйнувало головну ілюзію: що велика війна на континенті неможлива.

Європейські лідери почали підвищувати витрати на оборону, нарощувати підтримку Києва та обговорювати стратегічну автономію, побоюючись нової агресії. Та попри п’ятий рік війни, Європа так і не стала на військові рейки. Однак щороку значно збільшує свої військові можливості, планово готуючись, а не поспіхом, як, на жаль, довелося Україні на початку 2022 року. Тому європейці постійно натякають, що їм треба, щоб Україна ще кілька років воювала і тим самим дала їм час на підготовку.

"ЄС виділяє для України 90 млрд євро допомоги у вигляді кредиту. Це допомога на два роки. З іншого боку Росія продовжує продавати нафту Словаччини та Угорщині, а це мільярди євро. РФ може заробляти на продажі нафти ще більше, враховуючи, що енергетична ситуація у світі буде погіршуватись. Тобто, ЄС з одного боку дає Україні гроші, щоб ми боролись з російською агресією і ви вважаємо цей крок величезною перемогою для нас, а з іншого боку субсидує Росію, щоб вона продовжувала цю війну. Як це та!? Це ж шизофренія", - відзначає двояку ситуацію журналіст Віталій Портников.

Насправді найбільшу непевність у життя Європи внесла не російсько-українська війна, а дії та заяви Дональда Трампа під час його другого терміну президенства, який перетворив трансатлантичні відносини у руїни. Лідер США постійно критикує Європу та натякає на виході його країни з НАТО, прямо називає Альянс "паперовим тигром" без американців, що підриває статтю 5 про колективну оборону. Не дивно, що у Кремлі це читають як запрошення, бо якщо США не вступляться за Європу, НАТО розвалиться за добу.

Навіть соратники Трампа, а це республіканські законодавці (сенатор Роджер Вікер та конгресмен Майк Роджерс) попередили, що це надсилає "неправильний сигнал Путіну".

"Кремль перетворює суперечності всередині США на стратегічну зброю проти Північноатлантичного альянсу", - відзначив політолог Віктор Каспрук.

Останній показовий випадок – у травні цього року Пентагон оголосив про виведення 5000 американських військових з Німеччини (з можливим подальшим скороченням). Причина банальна – Трамп образився на канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який публічно сказав, що Іран "принижує" Сполучені Штати, бо Вашингтон вступив у війну "без чіткої стратегії". Крім цього Трамп пригрозив зменшити присутність американців також в Італії та Іспанії через їхню позицію щодо війни в Ірані. Це відбувається на тлі скасування чи відкладення поставок далекобійних ракет (Patriot, Tomahawk) до Європи. 

Міжнародні експерти підкреслюють, що такі кроки підривають саму можливість ідеї американського стримування. А саме ця доктрина від Другої світової була непохитною у міжнародному порядку, а тепер висить на волосині і тому у столицях Європи так багато занепокоєння.

У підсумку Європа опинилася в невизначеній ситуації, коли традиційний гарант безпеки демонструє бажання зменшити зобов’язання, а європейська оборона ще не готова заповнити прогалину. 

Тим більше, що затяжна війна в Україні додає непевності: неясно, коли вона завершиться, чи взагалі завершиться, чи тліючий конфлікт буде ще багато років виснажувати обидві сторони і становити потенційну загрозу. Це створює для Путіна простір для маневру, коли його економіка давно переведена на військові рейки, тобто живиться війною попри санкції та обмеження.

Можливості Путіна, цілі та часові рамки

Путін в формі (27.12.2025), фото: стопкадр з відео преслужби Кремля

Поки Європа лише планує все більше розгортати військове виробництво (за планом EU Defense Readiness Roadmap – до 2030 року), у Путіна з'являється "вікно можливостей" у найближчі два роки, поки Сполученими Штатами керує одіозний Дональд Трамп, що має симпатії до дикторських режимів. Тобто це період, коли Трамп може максимально дистанціюватися від Європи, а власні потужності ЄС ще не запрацювали на повну.

"Наступні два роки можуть дати Росії ідеальну нагоду перевірити відданість Заходу НАТО. Хоча війна Росії в Україні показала межі могутності Москви, російський президент давно сигналізує про своє бажання захопити більше територій. Але деякі уряди, та й сам альянс, вважають цю загрозу перебільшеною", - відзначають у Politico і додають, що своїми потенційними діями Путін може спробувати "уникнути принизливих переговорів з Україною". 

Росія накопичила досвід в Україні, але також понесла значні втрати та скоротила свої можливості. Повномасштабне вторгнення в добре підготовлені країни НАТО малоймовірне, тому більш реалістичні – гібридно-конвенційні операції з обмеженими цілями для сіяння сумнівів і страху (від безпілотників до інших провокацій), паралельно постійно нагадуючи, що у РФ є найбільша кількість ядерної зброї . Останнє - найбільша і найдієвіша кремлівська "страшилка" для європейців, яку вони використовують від початку повномасштабної війни.

На початку року аналітики Atlantic Council описали кілька сценаріїв потенційної російської агресії, від найменш ризикованих до високоризикових. Найімовірніші цілі – країни Балтії (особливо російськомовні прикордонні райони в Естонії, наприклад, Нарва), стратегічний Сувальський коридор для сухопутного шляху до Калінінграда, ключ до Балтійського моря – шведський острів Готланд або навіть окупація далекого норвезького архіпелагу Шпіцбергена  Північному Льодовитому океані. 

Та за будь-яких активних чи напівватних дій мета би була однакова – перевірити п’яту статтю НАТО, щоб розколоти Альянс. Адже, якщо США не втручатимуться, тоді європейцям доведеться самим воювати або домовлятися (частина вже готова до цього). Власне, що для Путін важливий другий варіант, щоб відновити більшу сферу впливу Росії та змусити європейців зменшити свою допомогу Україні. 

Тож зараз Європа опинилася в ситуації, коли десятиліття "дивідендів миру" та надмірна залежність від США зіткнулися з реальністю ревізіоністської Росії з імперськими планами Путіна. Трамп прискорив усвідомлення цієї вразливості, змушуючи континент терміново нарощувати власні сили. Успіх залежить від того, чи встигнуть європейці закрити прогалини до того, як Путін використає своє "вікно". Історія показує, що стримування працює лише тоді, коли потенційний агресор переконаний у високій ціні агресії. Наразі ця впевненість похитнулася.

"Вирішальне питання не в тому, чи Європа розуміє загрозу, вона її розуміє. Ще кілька років тому було складно переконати політиків, що загроза наближається. Але зараз це усвідомлюють усі. Тепер ключове питання: чи зможе Європа діяти достатньо швидко, перш ніж загроза знову проявиться? Саме швидкість є визначальною. Мій прогноз обережний. Європа рухається у правильному напрямку. … здатна досягти необхідного результату, але лише за умови, що 2026 рік стане роком практичної реалізації, а не черговим роком стратегічних дискусій", - сказав полковник запасу, член Асоціації полковників Литви Вайдотас Малініоніс у програмі "Євроінтеграція" з Юрієм Фізером на Slawa TV та Еспресо.

Читайте також: Російськомовна Нарва і "донбаський" сценарій: чи відкриє Путін новий фронт у країнах Балтії. Пояснюємо