Довга каденція Зеленського. Між президентом і "царем"

Я думаю, якби була машина часу, і я повернувся б у 2019 й і сказав людям, які проголосували за зеленського, що я щойно з 2026-го. Зеленський сім років президент без виборів, триває повномасштабна війна з Росією, друзі президента фігурують в страшному корупційному скандалі — як ви думаєте, повірили б мені? 

Можна, напевно, по-різному оцінювати президентство Зеленського. Зрештою, історія,  де він залишається помітною фігурою, ще не дописана. 

Якщо ж спробувати безпристрасно оцінити цей період, то я особисто маю одну до нього претензію. Ще у своїй інавгураційній промові, яку він тоді завершив оголошенням розпуску парламенту, я звернув увагу на одну деталь. Новообраний президент жодного разу не вжив слово "демократія". 

Це досить незвично для демократичного лідера. Джо Байден 12 разів, наприклад, згадував демократію в різних контекстах в промові 2021 року. І Дональд Трамп казав про важливість демократії (навіть якщо він в це і не вірить) під час промови 2025 року.

Тобто це викликало у мене сумнів. 

І вся подальша його діяльність лише підтвердила підозри: ідея демократії і її втілення через демократичні інститути — парламент, уряд, незалежні суди та вільні медіа, не була президенту симпатичною. 

У своїх подальших промовах він так само старанно уникав цього немилого його серцю слова "демократія". 

Натомість якби мене спитали з яким словом президент Зеленський мені асоціюється, то це було б "доручив". Якби треба було, як в стародавні часи, підшукати титул для нашого верховного правителя останніх семи років, то це був би Великий Доручитель.

Читайте також: Сім років Зеленського. Лиш обіцянки без пробачень

Тижня не минає, щоб президент не роздавав доручення міністерствам, Кабміну, поліції, депутатам, всім гілкам влади пооремо і гамузом — щось там виконати та відзвітувати. 

І це мало відображення в його діяннях. За всю історію незалежної України ми ніколи не мали настільки несуб'єктні уряд і парламент. І настільки багато неформальних центрів влади, фаворитів, "смотрящих", кумів. 

А утиски свободи слова не стали рекордними, — я в цьому впевнений, — лише через тотальну залежність від Євроунії, яка щоразу жорстко зупиняла спроби перетворити тиск на реальні репресії. 

Підсумовуючи, я хочу подякувати президенту за те, що він остаточно утвердив мене особисто в думці — Україні не потрібен президент. Не президент як президент, а президент як інституція. Тільки парламентська республіка, коаліційний уряд. 

Всенародно обраний президент? Ні, дякую, дуже дякую...

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.