Курська операція: Путіна чекає розвилка

Перший аспект. Путін досяг своєї багаторічної мети — вдруге за рік російському суспільству у масі своїй абсолютно начхати. Минулого року йому було начхати, що її лідера і його режим може ліквідувати бандит — власник криміналізованої нацистської ПВК Вагнера. Цього року російському суспільству в цілому начхати на вторгнення на територію їхньої країни іноземної армії.

Одним з завдань путінського режиму була атомізація російського суспільства, щоб воно було нездатне на мобілізацію проти режиму. Це була формула "економічна стабільність і телевізійна велич в обмін на аполітичність". Суспільство фрагментувалося і в підсумку стало апатичним і неспроможним на справжню низову мобілізацію.

А вся лояльність до режиму — або від ненависті до "інших", або за звичкою. Щодо війни теж склався певний баланс: Путін заливає економіку грошима, воюють теж переважно за гроші, живемо як в останній день, а там видно буде.

Читайте також: Курська операція. Чому це заготовка до осінніх переговорів з РФ?

І тепер це ж суспільство навіть на "єднання навколо прапору" неспроможне. Та і сам Путін не дуже хоче перевіряти спроможність суспільства до спільної дії. Бо фіг його знає що зі спільної дії фрагментованого дегуманізованого суспільства може вийти крім хіба що громадянської війни. А стригерити хаотичне масове невдоволення може будь-який різкий крок влади, який порушить довгострокову чи короткострокову соціальну угоду.

Другий аспект. Так, російські ресурси все ще переважають українські, але вони обмежені. У Росії не вистачає людей, техніки та боєприпасів одночасно провадити кривавий наступ на Донбасі й прикривати власний кордон.

Читайте також: Курський прорив: у пошуках сенсу

І тут Путіна знову чекає розвилка — або йти на ті самі ризиковані непопулярні кроки з мобілізацією замість наймання і залученням строковиків до війни, або знижувати потенціал майбутніх операцій заради безпеки кордону. Це не той вибір, який би хотів робити "лідер", який завжди впевнений у собі й своїй переможній перемозі.

Третій аспект. Гуркіт падіння "червоних ліній" настільки епічний, що жодна офіційна посадова особа — ані Путін, ані Шойгу, ані Бєлоусов, ані Мєдвєдєв — жодного слова не сказали про ядерну зброю. Бо тепер про неї говорити й не застосовувати — це надійно і беззаперечно забезпечити собі статус того, хто постійно блефує.

Читайте також: Шок і несподіванка для РФ: у світі коментують події на Курщині. Колонка Сергія Згурця

Росії нікуди збільшувати ескалацію. Путіну немає куди збільшувати ескалацію без ризику бути знищеним "своїми" чи "чужими". Росія може тільки повторювати ті злочини проти цивільних чи військових, які вона вже скоїла. Далі немає куди. Звісно, наші партнери витратили 2,5 роки, щоб отримати достатні докази того, що ядерної ескалації Путін боїться сам не менше, ніж вони, і їм ще потрібен буде час на усвідомлення. Але Курськ завдав по цьому блефу нищівного удару.

Ні, звісно, битва у Курській області — це не "крах режиму" і не вирішальна битва. Але вона змінює дуже багато вже зараз і ще більше змінить у майбутньому. Як прецедент. Ті, хто це придумав і наважився на цю операцію увійдуть в історію. А ті, хто реалізував — тим більше.