Курський прорив: у пошуках сенсу

Тобто, зіткнувшись із першими серйозними перешкодами, повернутися і чимдуж чкурнути додому. Цим ми виставимо себе в ганебному світлі на весь світ. Бо вийде все по-дитячому. Як банальна піар-акція, якою ще досі залишається рейд ЗСУ у Курську область РФ.

Справді, захоплення райцентру Суджа із населенням 6,5 тисяч осіб – це не мета і це не серйозний результат. Для орків із їхньою ордою цілком по зубах буде оточити зусібіч цей невеликий плацдарм, навіть не зупинившись із необхідністю стерти його з лиця землі. Разом із цивільним населенням, половина з якого залишилася у своїх домівках.

Захоплення газорозподільчої станції, що за кілька кілометрів від райцентру, теж не результат, бо це нічого не дасть Україні, котра прагне взагалі перекрити доступ російського газу до Європи. Ну, перекриємо – і що? Врешті, можемо цей газ перекрити й на території України. Але чомусь не перекриваємо, шкодуючи наших європейських партнерів, які досі залишаються споживачами російських вуглеводнів. Отож, і це не мета, заради якої варто йти на великий ризик.

Навіть захоплення міста Курчатова разом із Курською атомною станцією – теж не мета. З однієї простої причини: українці не захочуть ризикувати та грати на оголених нервах європейців, які катастрофічно бояться атому в будь-яких варіантах.

Вплив на можливі переговори як аргумент для торгу? Може бути, але переговорів немає і невідомо коли будуть. І чи маленький райцентр із кількома селами може бути переконливим аргументом українців для повернення всіх своїх загарбаних Росією територій – Донбас, Крим, Правобережжя, Приазов'я?

Що ж тоді робити? Уже почали підтягуватися резерви російської армії. Орки, щоправда, нічого розумнішого не придумали, як взяти з кожного напрямку по роті-батальйону. Бояться оголяти фронт. Але й приданими підрозділами, як показують бойові дії, злагодженості важко досягти. А тим більше успіху.

Тобто, реальної протидії та серйозного опору вони не становитимуть. Принаймні, перші дні, як показує досвід уже розтрощеної орківської колони під містечком Рильський, де від роботи арти і дронів водночас загинуло близько 500 нещасних рашистів.

Отож, вперед на Курськ! Тільки негайне захоплення великого обласного центру може бути стратегічною метою для ЗСУ.

Захопивши Курськ і негайно організувавши спорудження фортифікаційних споруд на північ і схід, мобілізувавши для цього місцеву техніку й спеціалістів, можна буде розраховувати на серйозну гру. Гадаю, росіяни не одважаться кидати КАБи на своє велике місто. І стріляти по ньому із гармат теж не стануть.

А куряни, налякані роспропагандою звірствами укрофашистів, тісними колонами заповнять вулиці Москви.

І тоді почнеться веселе життя для кремлівських бонз.

А для українського воєнно-політичного керівництва можливість реалізації власних стратегем. Гадаєте, план фантастичний? Історія світових воєн знає чимало успішних реалізацій таких фантазій. Врешті, ми зіграємо в улюблену гру Путіна на підняття ставок. Він уже й так перелякався. А якщо втратить Курськ? Що йому скаже Росія?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.