"Срач", гідність та формула миру. Чому президент Зеленський просить вибрати між гідністю та капітуляцією?

Раптова вилазка в люди в дуже щемний для кожного пасіонарного українця День гідності з заявами, які межують з прірвою пропозицій капітуляції, показує, що формули миру не працюють. І необачні обіцянки самого гаранта та його менеджера Єрмака, що чогось такого, як "Мінськ-2", точно не буде — можна різати на меми, як і спіч, що "коли в мене знайдуть свинарчуків — я точно піду з посади". 

Пасаж про те, що нас чекають або 28 спірних мирних пунктів Трампа, або ж вкрай тяжка, найважча зима — теж таке собі. Бо воно натякає на те, що ми тут трошки поборемось за гідність на дипломатичному рівні, але потроху готуйтесь до "мирної угоди". Це точно не те, що хотіли почути люди на річницю двох Революцій, коли значними надзусиллями нам вдалось відбитись від тихого всмоктування нас в тіло Російської імперії. 

Що ж, коли довго жартуєш про ебонітові палички та майданівців у шерстяному одязі — з яких можна добувати електрику — ударами кийків беркутівців, тоді й не зрозумієш, що хочуть чути люди в такі дати. 

Заклик приєднуватись до Сил оборони, обіцянка підвищити грошове забезпечення солдату та подяка кожному, хто тримає тонку лінію фронту — оце те, що хочуть почути люди на тлі запеклих боїв за Купʼянськ та Покровськ. 

План на 28 мирних пунктів — не є чимось новим, ми бачили ті російські виверти визнати Крим російським та зняти санкції для підготовки до нових загарбницьких воєн дуже давно. Це не сини Віткоффа виходять із російського полону виснажені й в стані майже мумій — достоту як зі світлин Дахау та Бухенвальда. Це не Арабеллу та Теодора Кушнерів викрадає Марія Львова-Бєлова, аби у сімʼї із православним олігархом Малофеєвим перепрошити їх у типових росіян без цінностей і смислів.

Читайте також: План Віткоффа: компіляція російських хотєлок

Росія і її цілком прагматичні перемовники у вигляді Кіріла Дмітрієва добре розуміють, що на даному етапі вони не зможуть окупувати Україну військовим шляхом і навʼязати Царьова, Мураєва та Медведчука, яких вони планували зробити гауляйтерами за початковим планом падіння Києва за три дні. 

Тому задача-мінімум — звʼязати нам руки політично і лишити шпарину для впливу на політику та медіа. Це зараз обличчя каналів ОПЗЖ знімають розважальні відео "Скільки грошей вам треба у Києві?", або спокійно працюють речниками ДБР та прокуратури. За сприятливого моменту вони повернуться на телебачення і розкажуть, що заради миру варто відмовитись від Дніпра та Запоріжжя. Це і буде етапом підготовки до третьої війни, до якої Росія точно зробить висновки з невдач першої та нинішньої. 

Цього тижня президент обіцяє думати над пропозиціями до нового мирного плану, телефонуватиме Стуббу, королю Чарльзу III та Мерцу в надії згладити гострі кути. І тут Володимиру Олександровичу варто нагадати про головну його місію як лідера держави у війні. Попри Міндіча і кумів, які хотіли просто вийти в кеш та мати басейни в Козині.

Головне завдання — не отримати жахливу війну за 2-3 роки. Коли Росія отримає технологічну перевагу, назбирає тисячі дронів та ракет та ударить з потрійною силою — маючи за піхоту тих, хто пройшов Юнармію і співав у школі пісню "Убить укропа". Цей молодий і здоровий хтось буде конкретно заточений на реванш, бо нинішня бойова нічия їх не влаштовує, і врешті — на остаточне розв'язання українського питання. 

Хоча речники президента стараються шукати емоційні метафори — я жодного разу не почула притомного спростування для нас і назовні тези, чому ми не можемо просто подарувати росіянами підконтрольну частину Донбасу. 

Найперше, це наші найбільш укріплені рубежі з часів АТО, і віддати їх без бою — просто нагородити росіян тим, щоб у них була змога вгризатися у Слобожанщину. Це пряме запрошення до подальшої окупації Полтави та Харкова. 

Друге. Наші західні товариші і Дональд Трамп вчили історію за портретними світлинами конференцій в Ялті. Але явно не вчили того, як війська вермахту на кілька років застрягали на унікальних природних рубежах Донбасу — десь так зараз у цих ґрунтах гниють російські окупанти. І ціна кожного міста для них надвисока. 

Читайте також: Звернення Зеленського: замість "срачу" треба було сказати всього кілька речей

Чому Путін відправив Кіріла Дмітрієва з новими бізнес-пропозиціями до зятя Трампа та його партнера по гольфу саме зараз? 

Путін намагається розірвати хоч таку-сяку, але єдність Заходу довкола підтримки України. Ці розмови про готовність про переговори йому потрібні, аби любителі швидких рішень і бажано чужими руками в Європі — відмовились давати Україні гроші та зброю та повернулись до своїх виборів із розмовами про торгівлю та "культурних обмінів та діалогів між Москвою та Києвом".

Подібні нові мирні плани стали можливі, коли в Україні очевидна криза управління, а Зеленський став тим, кого терпиш не тому, що любиш, а вибору просто немає. Банкова не хоче нової коаліції, відкидає ідеї професійного уряду і шукає як не агентів Кремля, то агентів Коломойського та Томаша Фіали.

Як би це не було смішно, але стратегій ефективних рішень наші близькі сусіди й далекі ключові союзники чекають від нас. Від нас очікують ефективних рішень на полі бою — і тоді б точно нью-йоркський рієлтор не висував заздалегідь нереальні вимоги. Системна боротьба проти корупції, жодних заголовків про золоті унітази друзів президента і менше голого популізму заради підтримання персонального рейтингу. 

Читайте також: "Припинити срачі" — це не заклик до об’єднання

Володимир Зеленський пропонує припинити "срачі" та відсутність єдності — але для цього просто треба справді розуміти, чим живе суспільство, і чи влаштовує його капітуляція під мирними намірами та амністія для тих, хто погіршив умови кінця нинішньої війни. 

Пересічний українець не може бути громадянином Шредінгера, коли крадеш як громадянин України, а відповідальність не несеш, як громадянин третьої країни. У більшості українців одна адреса в цьому світі — і лишиться такою, навіть коли нинішні очільники приземлять свій "золотий парашут" на іншому континенті. 

Чути суспільство — це послухати його пораду вирішити щось із Єрмаком. А не на зло йому створювати делегацію про перемовини щодо миру, де першим у цьому списку є якраз прізвище керівника Офісу президента. Саме так, людина, яка є максимально токсичною для всіх вибірок, поїде вирішувати долю країни на довгі роки. 

Зеленський радить вибирати між гідністю і тяжкою зимою без підтримки. Якби він бодай ніч провів у наметі на Революції Гідності, він би знав, що це не тотожні речі й торгувати ними неприпустимо. 

Україна — точно не смажена індичка до американського Дня подяки. А капітуляція — справді крах держави, як би не маскувала її смак поливка з журавлини. Про це варто памʼятати, коли за підсумки нинішньої війни спитають якраз президента та його сіамського близнюка Єрмака. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка, головна редакторка сайту espreso.tv

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.