Україна-Польща. У скляному домі не кидають камінням

Є кілька аспектів, які мало зачіпають, але до яких хотів би привернути увагу. Польща та Україна дуже дзеркалять одна одну у своїй поведінці. Обидві держави зазнали чимало поневірянь на шляху свого становлення. 

Обидві є жертвами. Обидві мають право на біль. Обидві мають право морально засуджувати злочини минулого і сьогодення.

У обох державах виникає спокуса спекулювати на власній жертовності. Так, є ті, кому болить, але є й ті, хто намагається моральне право конвертувати у політичні поступки, доступ на ринки, частки у компаніях, преференції політичного та економічного ґатунку. І тут вже виникають ризики. Коли моральними аргументами ми виправдовуємо право претендувати на цілком вимірювані переваги, ми нівелюємо цінність цих моральних аргументів. Тоді це перетворюється зі шляхетної боротьби за правду у нице торгашество.

Ще одна спокуса – сімпліфікації та узагальнення. Не всі українці брали участь у злочинах на Волині, жоден молодий українець не має нести відповідальності за те, що сталось тоді. Не всі поляки брали участь у злочинах у Єдвабному. Жоден молодий поляк не повинен нести відповідальності за те, що сталося тоді. Не всі німці повинні нести відповідальність за злочини Аушвіцу. Жоден молодий німець не повинен нести відповідальності за те, що сталось тоді.

Читайте також: Як реагувати Зеленському на заяву Навроцького

Я й сам зараз кидаю каменюкою у скло. Бо й мені можуть закинути, що не всі росіяни винні в злочинах, які Росія чинить нині в Україні. Але до цієї дискусії нехай вже повернуться мої онуки-правнуки через сто років.

Але, якби ті стражденні держави Центральної Європи, які стільки поневірялися від гніту імперій і тоталітарних режимів нині виступали одним моральним фронтом, то їхній голос був міцнішим. 

Якщо ж вони будуть розмінювати своє моральне право на двосторонні сатисфакції, то відбуватиметься лише інфляція поняття морального права.

І ще один небезпечний ефект має вже суто психологічний вимір. Маніпуляція провиною поступово руйнує емпатію. Короткостроковий ефект – нам прикро, середньостроковий – нас змушують каятися. Довгостроковий – більш не хочу про це чути. І хоча насправді не хочуть чути про маніпуляції, на практиці це може перетворитися у "не хочу чути про трагедії минулого".

Тому треба помолитися за усіх невинно убієнних. Але дуже ризиковано брати їх собі в адвокати для обґрунтування транзакційних політичних чи економічних оборудок.

І не можна, аж ніяк, кидати камінням у скляному домі.

Джерело

Про автора. Сергій Герасимчук, директор програми регіональних ініціатив та сусідства Центру "Українська призма"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.