1. Магічний

Трапляється щось, що нас усіх рятує чудесним чином. "Чорний лебідь", "Бог з машини", "Рояль у кущах" - назв феномену не бракує.

Наприклад, Трамп і його оточення настільки обуряться черговим масовим ракетно-дроновим обстрілом України, що ми отримаємо масовану допомогу без обмежень її застосування. Одночасно цільовими санкціями буде обвалено, наприклад, ринок нафти, і перекрито шляхи постачання напівпровідників до Росії. 

У вогні, диму і голоді в Кремлі отруюють (душать, ріжуть, потрібне підкреслити) Путіна — і Вільний Світ святкує перемогу, заливаючи Україну інвестиціями. Які наше керівництво мудро вкладає в галузі розвитку, роблячи нашу країну регіональним лідером.

Оцінку вірогідності такого сценарію залишаю на розсуд читачів.

Читайте також: Як поламати "Вісь зла"?

2. Інерційний

Це той, який прийде, якщо нічого не змінювати. Продовжувати в тому ж дусі.

Трамп і компанія висунули Путіну пропозицію щодо припинення вогню. 

Услід за своїми міньйонами, Путін відповідає образливо — ще й запускає ракетно-дронову атаку.

Зеленський, Єрмак і офіс-менеджери продовжують дратувати західний істеблішмент, скликати саміти миру і проголошувати плани незламності - "а то Захід буде винен, це ж усі глядачі марафону і читачі телеграм-помийок знають".

Трамп вимагає від України подальших поступок заради "припинення жахливого кровопролиття" (ну, подумаєш, ну, дозвольте ту російську мову і московську церкву, та і НАТО вам не надо). 

А від європейських союзників вимагає більше витрачати на безпеку, і на допомогу Україні зокрема.

Європейський дипломатичний трек очолює Єрмак...

Читайте також: Для миру потрібно одне: щоб Росія відмовилася від самої суті імперії

Україна змушена або відчайдушно відбиватися в умовах скорочення допомоги, неефективного використання коштів, запізнень з фортифікацією, мобілізацією, корупції та провалів у виробництві... 

... або погоджуватись на принизливі умови, які не зрозуміє суспільство. У першу чергу ті, хто воював.

Що далі? Вивчіть історію Веймарської республіки. 

Не хочеться про це і думати.

А як не хочеться — то треба звернути з протореного шляху до катастрофи.

Читайте також: Поки що немає бачення післявоєнного світу

Бо є ще сценарій 3. "Міні-макс"

Коли країна веде війну проти переважаючого ворога, власні ресурси в безладі, а союзники — в сумнівах, треба зосереджуватись.

З усіх можливих варіантів дії треба обирати той, який веде до оптимального використання ресурсів і можливостей: мінімальних власних витрат діяльності та завдання ворогу максимальних втрат. 

Подібне завдання називають ще "міні-максом".

Такі завдання "міні-максу" вирішують студенти-першокурсники; але нинішні можновладці на першому курсі займались іншим.

Що забере менше ресурсів: 

• навчити колишніх шоу-майстрів історії дипломатії та міжнародному протоколу, тонкощам "високої англійської" і психологічним прийомам бізнесмена-мультимільйонера? Чи відразу залучити для переговорів людину, яка посідає відповідні властивості?
• доручити виробництво дронів і РЕБ чиновникам середньої руки та ІТ-спеціалістам, дозволити їм пробувати й помилятись — чи провести конкурс між готовими проєктами, оцінюючи не політичну лояльність, а результативність дослідницьких зразків?
• терпіти експерименти  в управлінні економікою і податковій політиці з боку кабінетних учених з досвідом роботи на нині розшукуваних зрадників — чи прибрати перепони роботи підприємств, дослухавшись до порад практиків?

І таких простих питань можна ставити досхочу в будь-якій сфері. Правильні відповіді на них і забезпечать поворот в оптимальний сценарій.

Але Україна від цього дуже далека... а з кожним упущеним днем інерція зростає. 

Вікно можливостей позитивно здивувати світ, знову стати безумовно "good guys", а не вічно роздратованими прохачами, стрімко зачиняється. 

А керівництво, яке зобов'язане цим вікном скористатись, продовжує ігнорувати можливості.

P.S. ... У 2019 році зі зрозумілих причин був популярним пакистанський (здається) мультфільм "Король Віслюк". 

Сюжет там, хоч і змалював винятково точно анатомію приходу до влади й початку правління популістів, закінчився хепі-ендом. 

Тому що головний герой впорався з головним завданням. На кожен напрямок управління був зрештою призначений той, хто найбільше тямив, а не той, хто найкраще підлизувався. Такий от "Уряд національної єдності", який виявився успішним.

Однак це — казка. А в суворій реальності розкручується маховик інерційного сценарію...

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.