Україна перебуває у найбільш активній фазі війни з РФ, яка розпочнеться через два місяці. Про це говорить керівництво Головного управління розвідки, представник ГУР Андрій Юсов, який 1 лютого заявив про те, що ситуація на фронті важка, але найбільш активні дії відбуватимуться вже у лютому та березні. Коли ми говоримо про важку ситуацію на фронті, згадується Лиманський напрямок, ситуація навколо Бахмута та Вугледара.
Це ті напрямки, де ворог накопичивши додаткову силу, намагається протискати нашу оборону попри власні втрати. Це і є ознакою поточної ситуації, де нехтування втратами і є спробою противника вплинути на нашу лінію оборони й очікувати нових поповнень.
Громадський активіст, колишній командир взводу батальйону "Айдар", голова
Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий зазначив, що ми добре пам'ятаємо, як розвивалися події минулої весни і ворог заходив кадровими частинами, це були контрактники, офіцери. Тоді чисельне співвідношення на деяких ділянках, якраз на Півночі, становило дванадцять до одного, не на нашу користь. Але при тому, саме на Півночі ми змогли найбільш дієво завдати ворогу втрат. Поставити його у таке становище, що вже за п'ять тижнів, з моменту вторгнення, їм довелося робити "жест доброї волі", тобто тікати з північних областей України. А що б відбувалося, якби вони спробували реалізувати своє гасло "если надо, повторим"?
Почнемо з того, ким би вони це повторювали? Вони повторювали б це свіжомобілізованими, які пройшли мінімальну підготовку. Їм не вистачало б сержантського та офіцерського складу, який якось їх структурував і зробив би хоч трошки схожими саме на військо. Ворогу немає де взяти нових досвідчених сержантів і офіцерів. Рядових бійців можна набрати й по мобілізації, і з в'язниць набрати, як зараз Пригожин робить. Але весь кадровий офіцерський склад вже залучений на фронті, тобто багато звідти не вилучиш. І у резервах вже не залишилось.
Отже, набагато гірше підготовлені солдати, з гіршим забезпеченням технікою та боєприпасами, ніж тоді, заходили б туди, де їх вже чекають. Ми вже зробили висновки з минулої весни. І ЗСУ вже іншої якості, ніж до початку великої війни. Доля цього ворожого контингенту була б визначеною. Не факт, що цей контингент проіснував навіть ті п'ять тижнів, як минулої весни. Цей контингент закінчився б дуже швидко, і почався б "ефект доміно". Коли був би зразково-показовий розгром десь там, умовно кажучи, під Києвом або на Волині. Де ворог будував плани удару по Сарнах з відрізанням Західної України від Центральної. Навіть вермахт у Сарни не зміг зайти свого часу, у ці лісо-болотні партизанські краї.
Схоже, що росіяни тверезіше почали оцінювати свої можливості й не зроблять нам такого подарунка, не замахнуться знову на Київ, на Харків. Здається, що у них вже зараз план максимум, це так зване, велике оточення на лівому березі. Тобто це навіть удар не на Харків, а удар повз Харків на Полтавщину і на зустріч з півдня на Запоріжжя. Але чим більше йде часу, тим і цей план стає схожим на нереальний.
Євген Дикий вважає, що противнику залишається повільне, таким асфальтовим катком, проповзання на Донбасі. І це насправді для нас найважчий сценарій, бо росіяни показали, що вони так реально можуть. Ворог вміє використовувати свій єдиний ресурс, який у нього зараз у надлишку, - це жива сила, яку він не жаліє. Соледар росіяни буквально засипали трупами, це не літературний образ, а саме опис ландшафту, який зараз там є. Однак, витіснили наших захисників звідти, взяли Соледар, і у такий спосіб поставили під загрозу одну з двох трас, по якій йде забезпечення Бахмутського гарнізону. Росіяни тепер намагаються не у лоб штурмувати Бахмут, як вони це робили чотири місяці абсолютно без успіху, а роблять спроби обійти з іншої сторони через Кліщіївку, і, на превеликий жаль, здається досягли певних успіхів. Поряд йде друга траса, по якій забезпечується Бахмутський гарнізон. Якщо вони перерізають обидві ці траси, то тоді доведеться нам виходити з Бахмута самим, не чекаючи оточення.
Колишній командир взводу батальйону "Айдар" зауважив, що у наслідок таких подій три великих прифронтових міста стануть фронтовими: Слов'янськ, Краматорськ і Костянтинівка. Інша річ, що тримати противника можна дуже довго, не менше ніж Бахмут. Ці міста - величезна міська агломерація, яку ворог може штурмувати і три роки. Це не самий приємний сценарій, ще три міста опиняться на лінії вогню і доведеться евакуйовувати цивільне населення. Але це все не більше того, тому що фронт від цього не обвалюється, ні навіть політична мета росіян не наближається, вихід на кордон Донецької області. Судячи зі всього, у противника стоїть політичне замовлення, аби показати, що він у принципі ще здатний брати міста. А хороша новина полягає у тому, як показав приклад Соледара, а зараз Вугледара, що противник здатен чинити потужний тиск мобілізованою одноразовою масою одночасно тільки на одній ділянці фронту. Зверніть увагу, поки ворог брав Соледар, він фактично стояв по всій лінії фронті та тільки відбивав наші атаки.
Взяли Соледар, зупинилися і тепер тиснуть на Вугледар, тобто у них не вистачає ресурсу так потужно тиснути по всьому фронту. Вони по черзі концентруються на якійсь одній ділянці. Цьому тиску ворога важко протистояти, особливо у щільній забудові, бо там йде піхота на піхоту, там нема технічної переваги. Відповідно, там людям можна протиставляти тільки людей, що означає і втрати достатньо значні не лише з того боку. Добре те, що противник може просуватися тільки локально, а за цей час до нас доїде необхідна техніка, пройде хвиля мобілізації, сформуються нові бригади, резерви. Такий час ми фактично отримуємо завдяки героїзму захисників Соледара, Бахмута, Авдіївської промзони