Східний фланг ЄС як прототип майбутньої Європи

Я переконаний, що ЄС, — якщо, звісно, дбає про своє майбутнє, — має покладатися на східних новобранців. Саме вони долучилися до Унії, попри меркантильні міркування добробуту і "фінансової подушки", з інших, набагато важливіших причин. У Польщі, Балтії, Чехії, Словаччині, ба навіть Угорщині поняття демократичних цінностей, європейських критеріїв виміру стосунків між людьми, між громадянами та державою, збереглися у "недоторканому вигляді", попри тоталітаризм совєтської імперії. У той час, коли "традиційний Захід" переживав свою еволюцію (спадщина нацизму, лівацтво, усілякого штибу "революції" – сексуальна, гендерна, ну, і, звісно, технологічна), "архаїчний (не з власної волі) Схід" підсвідомо розумів, що усі ці речі, без сумніву, важливі, але не фундаментальні. Якщо хочете, то "східний фланг Європи" зберіг до недавнього часу уявлення Чеслава Мілоша уявлення про континент як про "батьківщину", і згадки про неї були не тільки ностальгійними, але й мотиваційними. До тієї "батьківщини", "родинної Європи" прагнули повернутися.

Коли йдеться про реальну загрозу цій гарній мрії, про те, що російська деспотія здатна ураз зруйнувати не тільки уявлення про європейський дім, але й родинне гніздо багатьох народів, найпринциповішим у протистоянні Москві виступає саме східний фланг ЄС

Тому й зараз, коли йдеться про реальну загрозу цій гарній мрії, про те, що російська деспотія здатна ураз зруйнувати не тільки уявлення про європейський дім, але й родинне гніздо багатьох народів, найпринциповішим у протистоянні Москві виступає саме східний фланг ЄС. Саме тут, мабуть, найкраще розуміють українців, мету їхнього героїчного спротиву, джерела пасіонарності та самовідданості великого європейського народу, у серці якого також живе мрія про європейську батьківщину.

Будь-який ревізіоністський крок у столицях "традиційної Європи", будь-який порух назустріч Путіну, Варшава, Вільнюс, Таллінн, Рига, Братислава і Прага сприймають як загрозу собі. Будь-яке намагання "домовитися" з Кремлем про ефемерний мир (тим паче – коштом України) спричиняють тут хвилю обурення, дипломатичних і не тільки демаршів. Як це трапилося днями, коли група країн Східної Європи виступила з рішучим протестом у зв'язку з черговою "ініціативою" французького президента Еммануеля Макрона про "гарантії" для Росії.

Читайте також: "Володар хаосу". Путін і російські націоналісти

Показово, що промоутером у цьому процесі стала Чехія, скориставшись таким чином своїми повноваженнями голови в ЄС. Автори документа нагадали "миротворцям" про підлу і шахрайську практику Росії у міжнародних стосунках, а також про те, що будь-які потуги укоськати російського ведмедя є прямою загрозою безпеці всього континенту.

Країни Східної Європи вже вкотре демонструють власну позицію щодо агресивного сусіда, відкидаючи підсолоджені "печеньки" від пропонованих Заходом пацифістських ініціатив. "Східняків" найменшою мірою приваблюють зиски від енергетичної співпраці з агресором, від ймовірної торгівлі з ним

Такий альянс "новобранців" вже не виглядає ситуативним. Країни Східної Європи вже вкотре демонструють власну позицію щодо агресивного сусіда, відкидаючи підсолоджені "печеньки" від пропонованих Заходом пацифістських ініціатив. "Східняків" найменшою мірою приваблюють зиски від енергетичної співпраці з агресором, від ймовірної торгівлі з ним. Вони позбавлені будь-яких ілюзій, чудово розуміючи з власного досвіду, що російського бандита не можна садовити на стіл з порядним та чесним товариством, — обов'язково викладе на скатертину свої кирзаки.

Читайте також: Росію можна трансформувати лише силою і примусом

Як на мене, ми є свідками формування нового осердя Європи, позбавленого зокрема комплексів французького "антиамериканізму", дріб'язковості чвар континентальної частини з Островом (Великою Британією). Навпаки, — східний фланг ЄС (як і НАТО) демонструє відкритість і транспарентність у стосунках з потужними партнерами. Можливо, тут також спрацьовує історична пам'ять: народи Сходу у минулому ставали розмінними монетами у з'ясуванні стосунків "рафінованих європейців", і Друга світова війна – тому наочний приклад.

Ми можемо обережно говорити про формування нових союзів, на кшталт Міжмор'я, які, у принципі, тільки посилять ЄС та Північноатлантичний Альянс, при цьому, абсолютно без жодних стереотипних уявлень про принизливі "санітарні кордони" між континентом та російською територією хаосу.  Я переконаний, що у випадку успіху такого союзу, до нього обов'язково долучаться скандинави, балканські країни (тоді вони перестануть бути "м'яким підчерев'ям, а форпостом на чорноморському та середземноморському узбережжях), Молдова, Грузія та, можливо, навіть Азербайджан. Цілком можливо, що отоді реанімується, здавалося, мертвонароджена ідея ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Бо властиво, вона з'явилася (в Україні, до слова) набагато раніше оптимальних обставин для реалізації.

І те, що залишиться від Росії, виявиться у щільному кільці демократичних держав, які ретельно пильнуватимуть, що відбувається за "порєбріком".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.