Відкриття рівня руїн Трої: Вікентій Хвойка – археолог, завдяки якому світ дізнався про Трипільську культуру

Вікентій Хвойка походив із старовинної шляхетської родини. Його предки мали лицарське походження, однак після однієї із середньовічних битв їхній маєток було зруйновано, родові документи загинули і сім’я опинилася серед звичайних поселенців.

Вікентій народився 1850 року в селі Семині на Ельбі – Богемське королівство, Австрійська імперія, а навчався спершу в місті Хрудім в комерційному училищі, а пізніше в Празі.

У 27 років, не знайшовши перспектив на батьківщині, що тоді входила до складу Австро-Угорщини, Хвойка у 1876 році оселився в Києві, де працював учителем.

З 1890-х років активно займався археологією, попри відсутність спеціальної освіти. Він провів низку розкопок у Києві та на території Наддніпрянщини, співпрацюючи з культурними діячами того часу.

Відкриття Кирилівської палеолітичної стоянки

У 1893 році Вікентій Хвойка відкрив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку на Подолі в Києві, датовану близько 20 тис. років тому. Тут він виявив скупчення великих кісток мамонтів.

У серпні того ж року, спостерігаючи за земляними роботами на Кирилівських висотах (вулиця Кирилівська, 81), Хвойка помітив круглу жовтувато-білу пляму на глибині 19 метрів, яка здалася йому бивнем мамонта. Його знахідку підтвердив професор Київського університету Володимир Антонович, відомий історик і вчитель Михайла Грушевського. Антонович порадив шукати крем’яні вироби – і Хвойка знайшов їх, відкривши відому Кирилівську палеолітичну стоянку поблизу центру Києва, – писав "Цікавий Київ"

Розкопки палеолітичних стоянок, окрім Кирилівської, тривали в урочищі Протасів Яр у Києві, у селі Селище на Черкащині та інших місцях протягом десяти років.

Відкриття Трипільської культури

У 1896 році Хвойка відкрив пам’ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, а також на березі Дніпра в Києві. Він визначив територію поширення цієї культури, здійснив класифікацію пам’яток і встановив час її виникнення – IV–III тисячоліття до н.е.

Учений досліджував Трипільську культуру понад десять років. Саме в працях Хвойки, присвячених розкопкам поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищіва, з’явилася назва "Трипільська культура".

За часів Російської імперії територію сучасної України називали "південно-західною Росією". Хвойка висунув гіпотезу:

"Народ, який створив ці пам’ятки, не міг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій по праву належить ім’я протослов’ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію".

Протягом ХХ століття було відкрито й досліджено сотні поселень трипільської культури. Деякі з них настільки великі, що за площею та населенням могли перевищувати міста однієї з перших цивілізацій – шумерської. Наприклад, поселення біля сучасного села Майданець налічувало до півтори тисячі житлових будинків.

Сенсаційні розкопки трипільських поселень і міжнародне визнання

Серед пам’яток Трипільської культури, що датуються першою половиною IV тисячоліття до н.е., було виявлено понад 50 залишків помешкань-землянок, 39 глинобитних жител, кілька гончарних печей, знаряддя праці та залишки яскраво розмальованої кераміки з вишуканими візерунками.

Ці відкриття мали такий самий резонанс, як і розкопки Мікен чи Трої. Хоча багато хто вважав, що Хвойці просто щастило, за всіма знахідками стояла кропітка робота: він багато подорожував селами навколо Києва, опитував місцевих жителів про знайдені давні речі та черепки, а вже потім починав розкопки.

Чеський археолог Карел Скленар так описував тогочасних дослідників:

"Обличчя, ніби добре засмажені, шкіра відшаровується, а тіло пече вогонь. Уявіть умови: нескінченний рух, чорна, як вугілля, земля, пекуче сонце й одночасно 50–100 копачів широкими лопатами викидають із ями ґрунт. Курява така, ніби величезна юрба палить тютюн… Якби ви побачили нас у денному світлі, коли влягла курява, можу запевнити, ви не впізнали б нікого: від професора до селянина всі чорні, спітнілі, мовчазні."

Відкриття Трипільської культури Вікентієм Хвойкою викликало великий резонанс у наукових колах не лише в Україні, а й у різних країнах світу. Доповіді про його дослідження заслуховувалися на трьох всеросійських археологічних з’їздах та інших наукових форумах імперії. Крім того, результати досліджень Хвойки були представлені на ХІІ міжнародному з’їзді доісторичної антропології та археології в Парижі та на конгресі у Флоренції.

Інші знахідки та заснування музею старожитностей

Окрім Трипільської, Хвойка віднайшов також пам'ятки Зарубинецької та Черняхівської культур. У 1898-1900 роках Хвойка провів розкопки на Середньому Придніпров’ї, де відкрив могильники з трупоспаленнями в урнах – так звані поля поховань. Ці пам’ятки належать до Зарубинецької культури (II століття до н.е. — II століття) та Черняхівської культури (II–V століття).

Великою заслугою Вікентія Хвойки стало заснування в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв, нині – Національного музею історії України. Хвойка став першим хранителем археологічного відділу музею та відіграв ключову роль у формуванні його експозицій.

Дослідження Києва та Київської Русі

Велику увагу Хвойка приділяв дослідженню Києва та Київської Русі. Він проводив розкопки на горі Киселівка (1894 рік) та Старокиївській горі (1907-1908), де виявив житла, майстерні ремісників та предмети з кістки, заліза, срібла і скла.

Особливо сенсаційними були результати на Старокиївській горі. У 1907 році, оглядаючи схили, дослідник помітив давню кладку, яка стала приводом для нових розкопок. Частина території гори була зайнята садибою лікаря Петровського, що ускладнювало роботи, але Хвойці вдалося виявити майже всі археологічні культури, починаючи з неоліту.

Неолітичними були знахідки гончарних печей та предметів Трипільської культури, а найважливішими відкриттями стали старожитності давнього Києва. Серед них – язичницьке капище VIII–IX ст., що підтверджує сакральне значення Старокиївської гори.

У праці "До питання про слов'ян" (1902) Хвойка зазначав: "У Середньому Придніпров’ї з незапам’ятних часів протягом віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов’ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною."

Пам’ять та вшанування

Вікентій Хвойка помер від сухот 2 листопада 1914 року в Києві. Похований на Старому Байковому кладовищі (католицька ділянка) навпроти "Готичної брами".

фото: з відкритих джерел

На честь археолога названі вулиці у Києві, Ходосівці та Черкасах, випущено пам’ятну ювілейну монету. У пісні гурті ТНМК "Історія України за 5 хвилин" згадується Вікентій Хвойка, а у 2009 році в селі Халеп’я Обухівського району Київської області відкрито Музей Вікентія Хвойки.