Сварками в соцмережах українці створюють ілюзію нормальності

Відомий поет, музикант та волонтер зіграв у кліпі відомої української співачки її коханця. Відомий своїми експертними коментарями щодо космічних програм письменник ніколи не працював у космічній галузі й обдурив читачів. Журналістки 5-го каналу знялися оголеними для календаря, гроші з продажі якого пішли на підтримку ЗСУ, і це обурило феміністичну спільноту. Президент України та міністр закордонних справ під час офіційного візиту в Білий дім одягнулися не так. І врешті решт, коли ж правильно святкувати День Святого Миколая та відзначати Різдво Христове?

Все перераховане вище розсварило український сегмент соціальних мереж, передусім – Facebook, лише від початку грудня. Який не ще не завершився, так само як не завершена війна з Росією. Часом у коментарях до так званих срачів зринають зауваження: "Люди добрі, ви поплутали, на якому ви світі живете, про що говорите, чим переймаєтеся! Щодня від російських ракет, снарядів та куль гинуть наші захисники, мирні жителі, і найболючіше – діти. А ви забули про це й починаєте чубитися через дрібниці порівняно з тим, що люди втрачають близьких, дах над головою та засоби для існування! Схаменіться, донатьте на ЗСУ, допомагайте волонтерам!"

У відповідь не завжди під цими зауваженнями, але все одно – в загальному контексті хтось активний неодмінно напише про не зовсім чесних волонтерів. Звинувачені миттю починають огризатися, в них знаходяться захисники, але й опонентів підтримує чимало народу. І зовсім окремим життям живуть ті, кому світло вимикають на довший час, ніж їхнім сусідам по вулиці й взагалі – будь-кому.

Критичний час об`єднує українців миттєво, й у короткостроковій перспективі це дає потрібний позитивний ефект. Але довго гуртуватися українці досі не навчилися. Тож починає діяти формула, згідно з якою на двох українців припадає три гетьмани

Читайте також: Ср*чу довкола "Євробачення" не було

Складається враження: ініціатори, учасники та різні групи підтримки принципово ігнорують проблеми й потреби фронту, як намагаються не думати про реальні біди постраждалих від агресії. Водночас підтверджується почуте двадцять років тому в Америці від активістів української діаспори: "Можливо працювати для України, але неможливо працювати з українцями. Вони пересваряться з будь-якого приводу й розбіжаться, не завершивши справу". Не таке вже й далеке минуле доводить: критичний час об`єднує українців миттєво й в короткостроковій перспективі це дає потрібний позитивний ефект. Але довго гуртуватися українці досі не навчилися. Тож починає діяти формула, згідно з якою на двох українців припадає три гетьмани.

На цьому поясненні можна було б поставити крапку. Проте нема смислу починати розмову, якщо її підсумок настільки очевидний. Говорячи про сварки й чублення як про ознаку українського національного характеру, варто згадати про час, у який вона проявляється й аж так сильно впадає в очі. Йдеться про найважчий, найтрагічніший період новітньої української історії – жорстоку безжальну російську військову агресію.

Гаряча фаза війни кардинально вплинула на порядок денний — зруйнувала все, що мало найменші ознаки нормальності. У перші дні, тижні, місяці обстріли міст, сіл, тортури та вбивства людей зі звичної норми вибивалися. Та станом на сьогодні війна поволі формує й усталює нову норму. До якої входять, зокрема, перебої з водою, електрикою, опаленням, черги до вуличних бюветів та гудіння генераторів.

Сучасна цивілізована людина, якою, поза сумнівом, зустрів варварську агресію український громадянин, не готова приймати подібну норму. Попри входження війни в повсякдення й потребу зважати на неї українець все одно не хоче з цим жити. Такою вже є людська природа

Читайте також: Поросятко Хрюша і заєць Степашка мають шанси стати голубами російського миру

Проте сучасна цивілізована людина, якою, поза сумнівом, зустрів варварську агресію український громадянин, не готова приймати подібну норму. Попри входження війни в повсякдення й потребу зважати на неї українець все одно не хоче з цим жити. Такою вже є людська природа. Згадайте ковідні обмеження, з яких тепер можна хіба сміятися – але які дуже швидко й що далі, то активніше порушувалися. Оскільки до війни в частини наших співгромадян досі ставлення приблизно таке ж, як до ковіду, нема нічого дивного в спробах повернутися до звичного, нормального життя бодай у віртуальному просторі соцмереж.

А тепер дивись на початок. Нормальне життя для активного українця складається з ініціювання мережевих срачів або ж неодмінної участі в них. Той таки Facebook виконує дуже важливу для українця соціальну функцію. Можна щось про когось написати й уникнути за свої слова прямої відповідальності у вигляді кримінального переслідування чи удару по пиці. Максимум, що можна отримати як покарання, – бан, тобто, видалення з переліку друзів і блокування сторінки. Ще й тішитися: бачте, правда очі коле.

Коли ЗСУ звільнили Київщину, я поклав край ненормальному для себе спанню в коридорі й рішуче перебрався на звичне ліжко. Так повернув собі нормальність й знайому, звичну атмосферу. За кілька днів повернулась здатність зосередитися й працювати.

Дуже ймовірно, що активісти Facebook-баталій діють за схожим принципом. Повертають у своє життя як не нормальність, то бодай її ілюзію. Чи шкодять подібні практики нашому опору й нашому руху до перемоги? Не знаю. Зате знаю напевне: нові срачі не за горами. Адже до нормального життя повернутися кортить у будь-який спосіб.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.