Поросятко Хрюша і заєць Степашка мають шанси стати голубами російського миру

Йдеться про інтерв`ю російської телеведучої Ангеліни Вовк, сам факт якого здивував притомних українців: о, вона ще жива.

Адже народжені в СРСР пам`ятають її як тьотю Ліну зі щовечірньої програми "Спокойной ночи, малыши". Чому даю назву без перекладу, поясню пізніше. Поки що нагадаю інше. У тій програмі доброї ночі радянським дітям бажали різні російські телеведучі. Незмінними лишалися ляльки, з якими дяді й тьоті комунікували: поросятко Хрюша, заєць Степашка, ворона Каркуша і песик Філя. Улюбленцем дітлахів – моїм у тому числі — був хуліган Хрюша. І ось на цій ностальгії за СРСР одна з його "тьоть", Ангеліна Вовк, вирішила минулого тижня зіграти.

"Я сказала своїй приятельці, що візьму Хрюшу та Степашку і поїду туди, на фронт і звернуся до українців. У мене також є українська кров. Я теж читала їм казки... І думаю: раптом мене почують. А просто мені здається, що ось коли зазвучала б ця музика з передачі Спокойной ночи, малыши й вони почули б мій голос. Я б сказала: "Зупиніться, що ви робите? Ви ж добрі!", - виклала Вовк свій так званий мирний план.

Все можна звести до поганого анекдоту, вкотре покрутити пальцем біля скроні й чекати іншої схожої дурниці. Якби не одна досить серйозна обставина: в Україні, де росіяни щодня вбивають людей та руйнують будинки разом з інфраструктурою, подібний план "примирення" ще, на жаль, має шанс спрацювати. Адже варто визнати: "глибинний народ" існує не лише на широких російських просторах, а й на вражених війною українських теренах.

Спершу не слід забувати: ляльки – "рукавички" з російського телевізора не аж такі безпечні. У березні 2014 року, коли російське військове вторгнення в Україну тривало вже два тижні й у Криму повним ходом готували так званий "референдум" про приєднання до Росії, згаданий вище песик Філя в новому випуску "Спокойной ночи, малыши" оголосив, що йде в армію. А наступного дня прозвучала заява голови ради директорів російської телекомпанії "Клас!" Олександра Мітрошенкова: песика в дитячій програмі на добраніч замінить тигреня. Й наголосив – нового персонажа погоджено особисто з російським президентом. Тож не треба сміятися й обзивати перебільшенням визначення дитячих ляльок із російського ТБ як агентів впливу Путіна.

Ляльки – "рукавички" з російського телевізора не аж такі безпечні. У березні 2014 року, коли російське військове вторгнення в Україну тривало вже два тижні й у Криму повним ходом готували так званий "референдум" про приєднання до Росії, згаданий вище песик Філя в новому випуску "Спокойной ночи, малыши" оголосив, що йде в армію

І це поширюється на всю російську радянську телекіноспадщину. Адже песик Філя разом із поросятком Хрюшею та зайцем Степашкою народжені в СРСР. На них виховувалися й вони виховували в Україні щонайменше два покоління дітей. Бо вперше з`явилися в ефірі у вересні 1964 року. За конспірологічним збігом обставин – за півтора місяця до повалення Микити Хрущова й прихожу до влади Леоніда Брежнєва, з яким асоціюються досі мила багатьом застійна стабільність. І телевізійний простір до серпня 1991 року для українців та росіян був єдиним. Та й з проголошенням Незалежності лишався для мільйонів наших співгромадян таким, безальтернативно російським.

Зміни в суспільній свідомості у воюючій країні, попри впевнені переможні публічні заяви, відбуваються повільно. Російські бомби й ракети все одно зберегли розподіл українців на громадян і мешканців.

Перші свідомі того, що війна Росії з Україною почалася 1 березня 2014 року й одна з причин вразливості нашої країни – нехтування власним культурним, освітнім та інформаційним простором, зануренням його в відверто проросійський контекст. Частиною якого, і то досить впливовою, було все радянське. В тому числі – харизматичний Хрюша зі "Спокойной ночи, малыши", новорічна мелодрама "під олів`є" "Іронія долі або З легким паром!" та комедії Леоніда Гайдая.

Другі бачать у цьому та багато чому іншому лише "старе добре". Й не розуміють, не хочуть і не готові зрозуміти, що ностальгія за СРСР та вперте небажання вийти з російсько-радянського контексту залишає російській агресії в Україні шанс, а російським убивцям та гвалтівникам – вікно можливостей.

Читайте також: Польові дослідження з прикладної русистики

Днями прочитав у Facebook, що в Бучі (!!!) на "пункті незламності" транслювали через ютуб "Діамантову руку". Це — прохання та ініціатива містян, котрі напевне пережили російську окупацію й на власні очі бачили тіла закатованих просто неба. А раніше з тієї ж Бучі обурено писали в соцмережах про незмінно позитивне ставлення частини містян до місцевої парафії московського патріархату. У Житомирі театральні вистави демонструють російською мовою. Роботу в Україні шукають ті, кому не вдалося знайти її в Росії, куди виїхали з приходом окупантів. Можна проскролити Facebook і знайти більше прикладів. Та в кожному разі опоненти мають однакову претензію: "Не замішуйте кругом політику! Ми поза політикою! Це лише мова, це лише кіно, це лише мультики!".

Для тих мешканців України, котрі досі вважають радянське "старим добрим", поросятко Хрюша і зайчик Степашка цілком можуть лишатися авторитетами, коли йдеться про мир. Хоч насправді вони разом із Машею, Ведмедем, "Діамантовою рукою" і московськими попами несуть "русский мир"

Щодо останнього аргументу маю красномовну ілюстрацію. Був на філологічному факультеті Київського університету імені Шевченка доцент Олександр Яровий. Літературна спільнота добре його знала. І обурилася, коли він спершу почав публічно славити московський патріархат, потім – поставив на робочому столі портрет Януковича, потім – закликав "беркутівців" розганяти Майдан, а потім – емігрував до Москви. Зараз його нема серед живих. Проте є сторінка про нього у Вікіпедії. Де серед уподобань значиться перегляд російського мультсеріалу "Маша и Медведь". У одному з епізодів якого Маша з`явилася в кашкеті офіцера НКВД. А ви кажете – просто мультик…

Читайте також: У телеефірі російськомовні гості вже не просять повторити запитання російською

Тому для тих мешканців України, котрі досі вважають радянське "старим добрим", поросятко Хрюша і зайчик Степашка цілком можуть лишатися авторитетами, коли йдеться про мир. Хоч насправді вони разом із Машею, Ведмедем, "Діамантовою рукою" і московськими попами несуть "русский мир", що тотожно війні, руйнаціям, голоду, холоду, темряві, насильству й смертям.

А ті, хто лишився громадянами України, пам`ятають не лише "Спокойной ночи, малыши", а й "На добраніч, діти". Що зовсім не одне й те саме. У СРСР росіяни не могли дивитися цю українську дитячу програму. Натомість українці весь той час могли бачити й чути на одну, а то й на дві казки більше. Альтернативними дитячими улюбленцями були лялька Катруся з незмінною тьотею Катею і дід Панас. Тож надія нині – лише на тих, хто пам`ятає Катрусю. І для кого Хрюша давно значення не має.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.