Тактика повітряного терору. Як Росія залякує жінок ударами в супермаркети та спальні райони

Україна отримує новітню зброю від США, німців, французів. Нас ніхто не зливає і не кидає. Суспільство поступово привчається до думки, що війна не на 2-3 дні, як це обіцяють владні спікери. Росія вирішує влаштувати нам повітряний терор, щоби тисячі українців обрали життя емігранта. І відмовились від права на рідну землю.

Третій удар поспіль в один і той же мікрорайон Києва змусив багатьох київських матерів задуматись, що повертатись додому ще небезпечно. І можливо, треба шукати школу за кордоном. Розстріл черги за водою у Лисичанську із РСЗВ — акт додаткового залякування, бо неможливо бачити уже вірусне відео, де батько розкриває пакет і плаче: "Доченька!"

Постраждалі люди у лікарні після обстрілу росіянами ТЦ "Амстор" у Кременчуці, фото: Reuters

Ракетні удари по торговельному центру Кременчука стали додатковим актом звірства. Російські окупаційні війська не пошкодували ракет вартістю на чверть мільйона доларів — вони цілеспрямовано шукали там українських жінок. Форуми "простих росіян", які радіють із трагедії, що забрала життя у кількох десятків людей, пістрявіють одним запитанням: почему в супермаркете так мало украинских баб? За логікою наших ворогів закупи продуктів то є жіноча робота. І саме там надвечір мала бути концентрація жінок з дітьми. Розрахунок простий — знищити нашу відтворюваність як народу.

Путін, Патрушев та інші натхненники геноциду українців прийшли на крові росіян до тотальної влади у 1999. Саме це дозволило їм згорнути будь-які паростки кволої демократії в Росії, позбавитись конкурентів і наростити рейтинг нікому не відомого носія портфелів Вови. Саме гексогенові бомби у Москві й Волгодонську готували суспільну думку, що Чечню треба душити. Як там казав раніше обдарований українською біометрикою Олександр Невзоров, "это надо было, чтобы Чечня научилась уважать Россию".

Методи підкорення Ічкерії достоту такі, які Росія використовує для терору українців. 21 жовтня 1999 року РФ завдала ракетного удару по ринку у місті Грозний. Загинуло до 140 людей. Навіть візуально це дуже схоже на трагедію у Кременчуці.

Грозний

Якби тоді хтось сказав, що Україну чекає те саме - більшість би розсміялися і покрутили пальцем біля скроні. Надто довго ми перебували під капелюхом російської пропаганди про "страшних чеченців" і "безстрашних десантників". Моє покоління — те саме, яке найбільше витягує на плечах труднощі нашої визвольної війни, росло на численних серіалах про боротьбу "наших, русских ребят" проти "ужасных вайнахов". Українське телебачення замовчувало про зґвалтування чеченських дівчат, про спалені купки трупів і про фільтраційні табори. Чимало українських чоловіків вперше дізналися про таку звичну практику росіян лише після Бучі — і власне, саме тоді десятки моїх знайомих пішли до війська. Всі раптово зрозуміли, що росіяни не рожеві поні, а кровожерливе Воно, яке тягне в каналізацію і відкушує руки.

Після того, як російські генерали так і не змогли взяти Київ, але лишили купу доказів злочинів на півночі Київщини — Путін погнав підсрачниками низку генералів. Він серйозно втратив, бо світ нарешті побачив, що таке рашизм і почав гуртуватись.

Кілька днів тому Путін призначив керувати донецьким угрупуванням генерала Повітряно-космічних військ РФ Сергія Суровікіна. Один з улюбленців Путіна, досвідчений м‘ясник сирійської кампанії одразу почав гатити по Україні ракетами Х-22. І то нічого, що ця розробка шістдесятих років призначалась для ураження авіаносців, — для житлових будинків і супермаркетів теж підійде.

Читайте також: Росія била по Кременчуку ракетами Х-22, які використовуються для терористичних цілей. Колонка Сергія Згурця

Уявіть - тільки за 25–26 червня воно шмальнуло ракет по нас на 220 мільйонів доларів. За ці кошти, які могли ощасливити росіян унітазами, умивальниками й кросівками — рашисти змогли попасти в дитячий садок і житло на Лук'янівці. І ще супермаркет в Кременчуці — він намагався налякати українців і схилити нас до невигідних перемовин, але попав у заголовки світових ЗМІ під час G7 і саміту НАТО як повітряний терорист. Ніхто уже і не писне про "збереження обличчя Путіна".

Але на світову спільноту Росії відверто плювати — кремлю важливо показати внутрішній аудиторії, що російські ракети найкращі у світі, "аналогов нет". Що "спецоперация идет по плану". І треба трішки дотиснути цих злобних укронацистів, ким би вони не були – продавчинею супермаркету, шестирічною дівчинкою, яка мирно спить у своєму ліжку, чи випадковим перехожим, який вийшов за водою. Смертепоклонникам все подобається, вони радіють, що над нашими головами пролітають російські ракети. Ось кілька реакцій "простих росіян" на удари по Лук‘янівці, які свідчать: в Росії нема з ким вести діалогів.

Українські війська, які нарешті отримали у свої дбайливі руки Himmars, PzH 2000, протикорабельні Harpoon — чітко і методично завдають ударів по "вишках Бойка", по артилерійських складах на окупованих територіях, ледве не щодня перетворюють Зміїний на пательню. Кожна наша українська перемога змушує росіян бити по найслабших, у наші груди — і у хід йдуть супермаркети, житлові будинки, черги за водою і традиційні ракетні удари щонеділі по Києву. Терор чистої води, який має викликати розпач, тривогу і відбити бажання жити на своїй землі. Це план "Б" Росії у разі воєнного програшу — перетворити нашу Україну на випалену і безлюдну землю, аби згодом все одно заселити її своїми коконами.

Наш шлях тяжкий і потребує трансформації кожного — неможливо бути осторонь, коли у розпалі війна твоєї держави за незалежність. За остаточне звільнення від колоніальних пут. Коли мозок остаточно має позбавитись від тих штампів, які телебачення/інтернет/соцмережі роками щедро пхали у незрілі голови, — про братські народи, про емпатію, про те, що винні уряди, а не божевільне імперське суспільство, яке краде, ґвалтує та убиває.

Яскравий маркер різниці між нами. Чотири роки тому в російському Кемерові в торговельному центрі згоріли їхні діти. Дуже багато українців тоді проявили емпатію. Співчували. Несли квіти до посольства. Тривав четвертий рік війни — був Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт, але дика кількість українців щиро вірили, що діти ні до чого і така смерть – невиправдана. То нічого, що у червні дитсадки Кемерово постили пости на підтримку війни в Україні й вбивств наших дітей.

Саме тоді у березні 2018 наші емпатичні панянки бігли з квітами й іграшками під російське посольство у Києві.

Цікаво, що самим росіянам тоді було насрати на своїх загиблих дітей — була інфа, як батьки тупо затикали пельку за компенсацію.

То ж порахуймо скільки росіян у РФ прийде з квітами під наше посольство? Скільки "хароших рузкіх", які сидять в Італіях, Франціях, Дубаї, де цілком безпечно — вийдуть і зроблять те саме. Певно, що жодного, так само як це було після двох "точок У" по Краматорському вокзалу. Росіяни раділи з того, що їхнім військам вдалося вбити цивільних жінок, а ті, що вижили — часто втратили руки й ноги.

У березні на Київщині знаходили документи російських окупантів із Кемерово, які у 2018 були неповнолітніми. Це не завадило їм убивати, гвалтувати й вивозити наші пралки та кросівки на Росію.

І тому прохання одне — як би тяжко не було читати новини про ракетні удари, як би не лились рікою сльози за нашими жертвами у різних містах, ніколи не здавайтесь. Станьте маленьким кулачком, який чітко б’є у печінку ворогу. У нас немає можливості відступити, не кожен погодиться на долю емігранта — без перспектив і права дихати на вільні груди на своїй землі. Ми люди й право маємо на те, щоб гордо сказати: "Я українець на своїй землі".