В Україні йде Світова війна, а переможець сформує нову систему безпеки - Піонтковський

Я думаю, прийшла пора підбити «сухий» підсумок великого воєнного саміту, який нагадує саміт між Черчиллем і Рузвельтом в часи Другої світової війни. Ідеться про зустріч між президентом Джозефом Байденом і президентом України Зеленським. А окреслення цієї зустрічі як воєнного саміту дав у інтерв’ю Еспресо надзвичайно поінформований колишній представник Державного департаменту Деніел Фрід.

Фрід має рацію, це був саме воєнний саміт, саміт союзників. Я називаю давно цю війну Четвертою світовою війною. Путін оголосив війну не Україні, а Заходу. Ми чудово пам’ятаємо його заяву: «Забирайте манатки – і геть звідси». Він збирався за 5 днів підкорити Україну та, в ореолі своєї перемоги, стати на кордонах Прибалтики й Польщі, розмахуючи ядерною зброєю, і змусити Захід до капітуляції. Він не приховував своїх планів, вибовкав їх на пресконференції після зустрічі з Макроном 6 лютого. Він тоді дуже натхненним повернувся з Пекіна й був на піку своєї ейфорії, погрожував Україні («нравится, не нравится – терпи, моя красавица»). Він розкрив свій план, зізнався, що так, на конвенціональному рівні ми поступаємося Заходу, але ми переважимо ядерною міццю, політичною волею тощо. Але він не знав тоді, що на конвенціональному рівні він поступається не лише НАТО, він поступається одній українській армії. Це стало найголовнішою історичною подією 2022 року – поява на мапі світу нової великої держави, яка має власну сильну армію й виконує ту функцію, заради якої було створено НАТО 75 років тому і на яку воно так і не наважилося, коли перед ним виникла ця загроза. Тому аналогія цілком слушна: історична зустріч двох союзників – Черчилля й Рузвельта та Зеленського й Байдена.

Є лише одна відмінність, яка показує величезну роль України сьогодні як лідера вільного світу: Черчилль просив у Рузвельта не лише зброю – Черчилль просив у Рузвельта солдатів, Черчилль просив того, що зрештою за кілька років реалізувалося як висадка в Нормандії. Зеленському в Україні цього не треба.

Україна сама дає собі раду з ордою, яка кинула виклик усьому цивілізованому світові. Зеленський просив лише зброю. Ще раз повторюю: це світова війна, а після кожної світової війни держава-переможниця створює нову систему безпеки. Після наполеонівських війн це відбувалося на Віденському конгресі, після Першої світової – на Версальському, після Другої світової – у Потсдамі. Після Четвертої світової війни це, схоже, буде на тому саміті, про який ідеться, який погодили США й Україна.

Є ще один момент – танки Abrams і танки Leopard-2. Наш головнокомандувач генерал Залужний дуже чітко й конкретно окреслив потребу. Архітектура світової безпеки – це надзвичайно добре й масштабно, але ми потребуємо конкретних рішень, зокрема постачання важкої зброї. І тут питання, хто зробить перший крок. Німеччина? Франція? Сполучені Штати? Хто? Велика Британія?

Це дуже гарне змагання наших союзників. Коли Шольц сказав: «Я не можу першим давати», – в Україні, природно, цю заяву зустріли досить кисло. По суті це був заклик до американців, мовляв, зробімо це разом. На британців ми покладаємо не менш важливу роль. Адже коли Залужний казав про 300 танків, 700 бронетранспортерів і 500-600 гаубиць, я гадаю, у цій цифрі – 300 танків – він мав на увазі 200 «абрамсів», які вже пішли до Польщі, і сотню «леопардів». Тобто це вже практично реалізується. Але не менш важливе питання про далекобійні ракети. Його блискуче поставила українська журналістка на пресконференції Байдена й Зеленського, я маю на увазі останнє, четверте питання. Я його повторю із задоволенням, воно важливе. Вона спитала Байдена: пане президенте, спочатку в США казали, що в жодному разі не можна давати українцям «джевеліни», це жахливо спровокує Путіна, потім дали; потім казали, що не можна давати «стінгери», тоді дали; згодом – ні за що не можна давати гаубиці, але також дали; після того казали, що категорично не можна давати «хаймерси» – дали, нарешті, «не можна давати «петріотс» – сьогодні ви даєте нам «петріотс». То коли ви дасте нам «атакмс»? Відповідь Байдена була не досить переконливою, він навів ту аргументацію, яка до останнього часу використовувалась і на Заході, і навіть всередині адміністрації Вашингтону. Є дві школи в адміністрації Вашингтону: одна – «перемога України», інша – «наше завдання – не допустити поразки». Персоналій не називатимемо, вони добре відомі. Раніше в школи «не можна допустити поразки» був аргумент: не можна давати цю зброю, це спровокує жахливо Путіна і він ядерну зброю застосує. Цей аргумент більше не працює, Путіну вказали його місце, йому сказали, що у разі ядерної війни його просто вб’ють, і він цей сигнал зрозумів чудово.

Лавров це теж озвучив і де-факто підтвердив, тож така інформація в них є.

Це дуже цікаво: вони мовчали, це попередження було зроблено на початку жовтня, і вони три місяці мовчали. Нарешті Лавров вибовкав, що це було конкретне попередження. Зараз адміністрацію Байдена 5-та колона лякає: мовляв, так, звісно, Україна переможе, але якщо ми дамо зараз Україні зброю для нищівної й ганебної поразки Росії в найближчі два тижні згідно з планом генерала Залужного (а він сказав дуже конкретно: я стою за 84 км від Маріуполя й хочу пройти ці 84 кілометри, для цього мені потрібно те й те), тоді обвалиться не лише влада Путіна, а й уся система влади, вся так звана еліта, Україна відновить територіальну цілісність. Вони дуже люблять зараз вислів «на відстані 11 часових поясів», який підкреслює величезність російської території, на якій багато ядерної зброї, хімічного виробництва. Почнеться велика російська смута, громадянська війна, а це жахливо для всього світу. Зараз у Вашингтоні відбувається жорстка дискусія щодо цього питання. Днями був твіт Макфола, колишнього посла США. Він обурений. Він неформально, але є членом адміністрації Байдена, він є співочільником групи з санкцій Єрмак – Макфол.

Він просто кричав: мені начхати на всі ці лякалки «жахлива громадянська війна в Росії», «жахливі люди, які прийдуть замість Путіна». Припиніть уже нас цим лякати.

Мене більше хвилює окупація Росією й політика геноциду українського народу, яка триває просто зараз. В умовах розпалу цієї дискусії одним з найважливіших результатів візиту Зеленського є, по-перше, закріплення тих політичних результатів нашого союзництва в конгресі, неймовірний прийом. Але відверто поставлене питання про наші відносини, необхідність останнього пакету для перемоги спровокувало дуже потужну дискусію. Чинити спротив тиску "групи перемоги" противникам усередині адміністрації буде дуже складно. Тим більше, що знову проявив себе наш видатний союзник – Велика Британія. Ще за тиждень до візиту Зеленського важливий діалог відбувся в палаті громад. Рядовий член парламенту Борис Джонсон – пам’ятаєте, такий був прем’єр-міністр Великої Британії? – спитав у міністра оборони Бена Воллеса, який був міністром і в його кабінеті: скажіть, пане міністре, а чи могли б ми допомогти Україні протистояти програмі знищення її інфраструктури? Чи можемо ми надати далекобійну зброю? – Так, відповів міністр. І детально пояснив: у нас є дуже ефективні крилаті ракети повітряного базування "Стормшедоу". А далі – ключова фраза, яку було сказано 15 грудня: якщо ці варварські атаки проти українських міст продовжуватимуться, ми надамо нашим українським союзникам ці ракети. Але сьогодні й кілька днів тому ці атаки тривають.

Стаються надзвичайно несподівані для російського генералітету й загалом путінського оточення вибухонебезпечні ситуації на аеродромах базування стратегічної авіації, яка входить у «тріаду». З’ясувалося, що щось може прилетіти в місто Енгельс. А у відповідь путінський речник Пєсков починає демонструвати весь комплекс своєї некомпетентності. Чи це від страху, чи вони просто не можуть нічого вдіяти, Пєсков на конкретне питання: що відбувається з московською системою протиповітряної оборони? – каже: це не до мене питання, це загалом питання до відповідних профільних відомств. Кінець. Крапка. Що це?

Це паніка. Де Енгельс, там і Москва. По Енгельсу Україна б’є практично саморобками, якщо можна так сказати, – старими радянськими «стрижами», розробленими в Україні й залишеними там. А уявляєте, яку стратегічну перевагу отримає Україна, коли в неї будуть ці британські стратегічні крилаті ракети "Стормшедоу" повітряного базування. Нарешті Польща подолала всі бюрократичні перешкоди й передає Україні радянські Міг-29.

За моїми даними, зараз триває робота в Польщі з оснащення цих літаків британськими ракетами.

 Ви дуже гарну анонсували тему: змагання між нашими західними союзниками в реалізації заключного, фінального пакету допомоги для потужного кидка.

А дивні вибухи в Енгельсі – це ще якраз є демонстрацією й додатковим аргументом для наших союзників. В разі чогось може вибухати в Енгельсі на аеродромах стратегічної авіації і без далекобійних західних ракет. То, можливо, ліпше вже зберегти обличчя й таки поставити їх. Такий може бути аргумент.

Це аргументи, що просто звертаються до гордості наших союзників. Хлопці, Четверта світова війна завершується, Україна приречена на стратегічну перемогу. Можливо, ви теж хочете вкластися в цю перемогу – цей ваш внесок попаде до підручників історії. Мені сподобався останній виступ Зеленського, центральною думкою якого була ідея про нерішучість Заходу. Про це ще казав Черчилль: на американців можна покластися, вони завжди приймуть правильне рішення, але лише після того, як випробують решту. Йому теж хотілося більше зброї та якомога скоріше. Україна стала лідером вільного світу, і тепер Захід має за нею підтягнутися в цих лідерських перегонах у виконанні свого історичного завдання – назавжди закрити цю загрозу нашестя варварських орд зі сходу на Європу.

Ми бачимо, як розгортаються якісь буквально сценарні плани, прописані Джоном Роналдом Руелом Толкіном у його епопеї "Володар перстнів". Путін роздав вісім перстнів, дев’ятий узяв собі. Число збігається з кількістю перснів назґулів. Жарти жартами, але все йде за чітко прописаними сагами. А що то було за збіговисько під виглядом неформального саміту лідерів країн СНД у Санкт-Петербурзі?

Перстні вже назвали "перстнями безвладдя". І це повертає мої думки до тих величезних досягнень України впродовж цих 9 місяців боротьби з агресором.

Україна ще не завершила змагання за свою територіальну цілісність, ще частина території окупована ворогом. Але вона вже розв’язала купу проблем.

По-перше, звільнила від загрози, що нависла над Заходом, адже план Путіна полягав у тому, щоб, захопивши Україну, через ядерний шантаж змусити Захід здатися: збирайте манатки – і геть звідси, сказав він. Друге історичне завдання – Україна вже звільнила всі народи так званого пострадянського простору. І вчорашня зустріч кількох диктаторів у Санкт-Петербурзі в Російському музеї (от саме в музеї їм місце – у музеї воскових фігур скоро буде місце цим дев’ятьом) – це був похорон СНД. Подивіться, як поводяться ці країни. Азербайджан (Алієв), Казахстан (Токаєв) – вони абсолютно звільнилися вже від влади Путіна. І навіть завжди покірна Вірменія – на попередньому саміті (раніше ніж поховати СНД, тиждень тому Путін побував на похороні ОДКБ) головуючий Пашинян відмовився підписувати будь-які заяви й закрив засідання. Путін у шаленстві кидав ручку, тупав ніжкою – все пішло, усі країни пострадянські звільнилися від впливу Путіна. Навіть на попередньому провальному саміті в Астані такі, здавалося б, васали, як Рахмон і Бердимухамедов, казали Путіну: чого це ви собі дозволяєте поводитися з нами, наче з радянськими республіками? Ми вже не радянські союзні республіки. Ось це історичне завдання виконано Україною та українською армією – звільнення народів пострадянського простору.

А поясніть нетривіальний жест з боку Пригожина, військового злочинця, який публічно фактично відправив на три букви Медведєва, заговоривши про його еротичні фантазії. Перед тим Медведєв, перебуваючи в якомусь п’яному чи іншому угарі, розписав свої сексуальні фантасмагорії на тему «Світ у 2024 році». Жарти жартами, але Пригожин публічно принизив Медведєва, який перед тим отримав мандат на відвідини Пекіна. І радше всього Медведєв отримав від Путіна дуже конкретні якісь речі, які той як довірена особа Путіна мав передати Сі Цзіньпіну. І Сі Цзіньпін його прийняв у Пекіні. А тут Пригожин демонструє своє ставлення до Медведєва.

А за кілька днів до того, як він послав Медведєва на три букви, він послав начальника генерального штабу на 5 букв. Причому навіть не він, а хтось із його підлеглих. Ото був сором! Після того, як два пригожинські кримінальники послали Герасимова, міністерство оборони випустило спеціальне комюніке, що це фейк українських пропагандистів і нацистів, нічого подібного бути не могло. Після цього Пригожин знову принизив – приїхав і особисто привітав і вручив якийсь диплом тій людині, що назвала Герасимова пі***ом.

Це щось неймовірне. Це показує, що в Росії вже є громадянська війна. Вона невідворотна.

Причому громадянська війна цілком нового типу. Це не буде як після Першої світової між білими й червоними, між прихильниками якоїсь ідеї, квазірелігійними, з вірою в комунізм чи ще в щось. Це буде боротьба кримінальників між собою за величезну власність, що залишиться нічийною. Він вже посилає цих герасимових і медведєвих, він «опускає» їх ще й з власною метою: коли обвалиться ця влада мультиміліардерів, залишиться нічийною величезна власність. Не купюри грошові, які вони збирають. Грошові купюри виявляться в Держбанку України, вони вже заморожені й конфісковані Америкою. Але залишаться величезні матеріальні потужності, здоровенні сировинні ресурси, якісь нікелеві, алюмінієві, металургійні заводи-гіганти. За це розпочнеться війна між приватними арміями. Що таке феномен приватних армій, навіщо вони потрібні, щоб воювати з Україною? Для цього в нормальних державах є централізована армія. Це приватні армії – Кадирова, Пригожина, і Рогозін намагався створити, але його в дупу поранило. Це приватні армії. І Пригожин найактивніший із них у цій громадянській війні в Росії за її величезні ресурси. Поки що вони грабують в українських селах і маленьких містечках швейні машинки й холодильники. А уявіть, як вони грабуватимуть на Рубльовці, в інших кварталах Москви, а потім ще підуть грабувати по тих об’єктах величезної власності. Це перші вісники громадянської війни на руїнах і уламках Російської імперії.

Академічне питання: а чому Герасимов, будучи начальником генштабу, у підпорядкуванні якого перебуває головне управління генштабу, що колись називалося ГРУ, – чому він усе це терпить?

У Пригожина сила. Це означає, що громадянська війна вже триває. Начальник генерального штабу, що має ГРУ, яке зараз головне управління спецназу, – чому він не може послати кілька команд заарештувати Пригожина чи повісити? Він не може цього зробити, тому що громадянська війна вже є. У Пригожина найпотужніша й найефективніша армія.

Коли пі***ом називають начальника генерального штабу, пі***ом автоматично стає верховний головнокомандувач.

Це чудове для нас свідоцтво не просто концептуального руйнування системи. Я наполягаю на цьому: це свідоцтво гарячої громадянської війни, що вже відбувається в Росії, між бандами мерзотників, які готуються ділити ту величезну власність, яка залишиться після падіння нинішньої влади.

Сподіватимемося, що падіння теперішньої влади в Росії відбудеться якомога скоріше.