Сватове - Кремінна - це одна з важливих ділянок фронту. Ці два населених пункти та траса Р-66, яка їх поєднує, є однією з ліній оборони противника. Траса йде по панівних висотах, потім йдуть пагорби, далі річка Красна й у низині розташовані Сватове і Кремінна. Зараз усі зусилля наших підрозділів скеровані на те, аби ближче підійти до цієї траси для встановлення вогневого контролю та забезпечення перерізання цієї ділянки фронту.
Коли ми говоримо слово успіх, у нас є певне оптимістичне очікування. Наступ ЗСУ на північ та на південь від Сватового є невідворотнім, але складним, тому що ворог підтягнув сили. Лінія фронту скоротилася. Поки такі передумови для захисту оборони у противника є.
Бачимо на карті пунктирну лінію від Сватового до Кремінної — це дорога, за якою йдуть висоти. Українська армія має перетнути та захопити цю дорогу, а потім, вийшовши на висоти, охопити Сватове та Кремінну. Ці заходи зараз і відбуваються. Там є ділянки фронту, де відбуваються успішні дії з українського боку і якщо ми займемо ці пагорби, то суттєво спростимо подальші завдання.
Головний наголос зараз робимо на артилерії. Нинішня війна — це війна, у якій 80% роботи виконує артилерія. Ми маємо вибити противника з тих опорних пунктів, які він утримує вздовж цієї дороги, повністю деморалізувати, а потім вибравши час для контратаки, вклинитися в його оборону і розвинути наступ. Це просто виглядає в теорії, а на практиці дуже складно, тому що це і ризики, і наші втрачені життя, і виклики для кожної операції.
ЗСУ намагаються вбити клин між Сватовим та Нижньою Дуванкою, де слабка ланка ворожої оборони. Нижня Дуванка розташована дещо вище ніж Сватове. Це спроба наших сил перетнути дорогу від населеного пункту Валуйки до Сватового. Зусилля української армії йдуть по кількох напрямках: вище Сватового, між Сватовим і Кремінною і нижче Кремінної. Всі ці напрямки зараз йдуть у форматі артилерійських ударів і дій наших штурмових груп.
Хочу наголосити на населеному пункті Червонопопівка, який є на трасі Сватове - Кремінна. Ворог підтягує там сили, щоб утримувати цей населений пункт. А наші підрозділи використовують артилерійські атаки й штурмові підрозділи, аби максимально наблизитися до нього та перетнути трасу між Сватовим і Кремінною.
Я б уникав фрази, що ми перерізали дорогу, тому що це оптимістичне сподівання та надії, що дорога перебуває вже під фактичним перерізанням. Поки що ми говоримо про активний вогневий контроль над трасою, але ми перебуваємо на етапі, коли є передумови, аби вибити ворога з трьох ліній оборони та викинути його на лівий берег річки Красна. Тоді ми можемо далі розвивати наступ в залежності від рішення Генштабу, або ми укріплюємося на цій лінії, або розвиваємо наступ у бік Луганська та Сєверодонецька. Адже на практиці ситуація може змінюватися кожної хвилини.
За Бахмут ворог вже воює вісім місяців. Лінія Сіверськ - Соледар - Бахмут є рубежем, який ворогу долати вкрай складно.
Ми бачимо динаміку за п‘ять останніх місяців та темпи просування російських підрозділів, де вони розвивали успіх навколо Попасної та рухалися у бік Бахмута. Але навколо Бахмута ситуація залишається складною, бо просування там відбувається на 100 -200 метрів. І ми маємо приклади, коли минулого тижня наша контратака за один день повернула позиції, які ворог намагався прогризти впродовж декількох місяців. Тобто Бахмут утримується попри усі складнощі. Зараз ворог намагається обійти Бахмут, концентруючи сили навколо Авдіївки та Мар‘їнки. Зараз вони пішли в іншому напрямку, тому що успіху по Бахмату немає, тому намагаються знайти слабкі місця навколо Авдіївки та Мар‘їнки.
В районі Піски росіянам вдалося просунутися на 2 км до південних околиць Водяного та Опитного. Наступ противника на Опитне і Водяне - це один з напрямків, який пов'язаний зі спробою противника оточити Авдіївку.
Опитне і Водяне - це південний напрямок удару відносно Авдіївки, а район Кам’янки - це північний напрямок російських зусиль. Якщо ворог там просунеться, то у нього немає шансів рухатися далі, тому що там є ще одна лінія оборони. У них не вистачить сил для цього. І зусилля ворога, що пов‘язані з Мар‘їнкою та рухом на Курахове, також спробами оточити Авдіївку - це ті зусилля російської армії, аби відтягнути якомога більше наших сил, тому що ЗСУ мають успіхи на Херсонщині та на ділянці Сватове - Кремінна.
На південь від Донецька у районі Вуглегірська російська армія провела низку атак на широкій ділянці фронту понад 30 км, також ворог без успіху намагався окупувати Павлівку. Павлівка - це один з напрямків руху на Курахове. Ворог намагається йти атакою на Павлівку, Вугледар й далі на Курахове. А Курахове - це населений пункт, який цікавить ворога, тому що там ще одна транспортна розв‘язка. На підступах до Павлівки ворог підтягнув значну кількість артилерії, тому цей населений пункт вже значно зруйнований. Але зараз ворог зупинений на південних підступах до Павлівки і йому буде вкрай складно рухатися далі.
Ці дії противника у напрямку Курахове є способом зв‘язати частину наших сил.
Ми хочемо мати перевагу й у кількості особового складу, і у техніці, і в артилерії, але сподіваємося на значно більшу кількість артилерії, тому що ворог зараз не рахується з втратами. Це такий новий нюанс, який виник після появи мобіків, які у форматі живого щита постійно кидаються на наші позиції, а це суттєве навантаження на нашу піхоту та артилерію. Ми маємо комбінувати й засоби ураження, і військові хитрощі, і спроможність знищувати позиції ворога набагато активніше, ніж він встигає вибудовувати нові формати наступальних загонів.
Херсонщина - це інтрига, яка пов‘язана з оцінками дій російських військ на правобережжі. Тому, що ми повелися на висновки британської розвідки, що ворог залишає правобережжя і буде здаватися, але бачимо іншу реальність. Під прикриттям цієї депортації українського населення відбувається ротація російських підрозділів. Артилерія переводиться на лівий берег, про що говорила наша розвідка, а десантні підрозділи та морська піхота залишаються на правобережжі та намагаються готувати Херсон до оборони. Динаміка на цій ділянці продовжує інтригувати. З іншого боку постійні роботи наших HIMARS та артилерії підштовхують ворога або до полишення цих позицій, або до здачі у полон. Але я бачу, що аргументів поки недостатньо для того, щоб ворог ухвалив таке рішення.
Зараз ворог намагається будувати лінію оборони й по лівому берегу Дніпра. Як очікується, туди зайде артилерія з правобережжя, аби з лівого берега підтримувати ті підрозділи, які залишаються на правому березі. Але це примарний план тому, що як тільки звужується ця ділянка оборони противника на правому березі, тоді вступає у дію наша ствольна артилерія, не лише HIMARS. Тому, що HIMARS можуть діставати далеко, але немає сенсу використовувати їх для значної кількості цілей, там має працювати артилерія. Ми стискаємо цю зону, яку ворог займає на правобережжі, вступає в дію артилерія і ворогу нічого не залишається як здаватися або вплав перебиратися на лівий берег, де вони готують нову лінію оборони.
Ми бачимо на інфографіці лінію дальності HIMARS на лівобережжі. До речі, нагадаю, що ворог повністю звільнив Чорнобаївку і забрав всі літаки та техніку, розуміючи, що вони вразливі під вогнем української артилерії. Наші зусилля у поєднанні з HIMARS суттєво зменшують можливості російських угруповань утримуватися як на правому, так і на лівому березі річки Дніпро. Але ще треба докласти зусиль, щоб донести це до противника у живому або у мертвому варіанті.
Я є прихильником того, що ворога не можна випускати з правобережжя, бо там він має або здатися, або загинути. За версією очільника ГУР ,частина російських підрозділів може піти на посилення угруповання у Запорізькій області, а інша версія, що частина підрозділів буде перекинута у Білорусь, де ворог буде створювати нові загрози для України. Відповідно, не треба давати можливості противнику посилювати ті чи інші ділянки фронту.