На Бахмутський та Авдіївський напрямки ворог кидає всі резерви, щоб забезпечити просування своїх наземних сил. Здобути хоч якогось просування на цих ділянках - залишається головним бажанням агресора. Те, що лишилось у противника він буде кидати у Бахмут і під Авдіївку, але його наступальний потенціал обмежений цими двома ділянками фронту.
Генштаб України повідомляв, що за добу було здійснено 47 наступальних штурмових дій з боку ворога, з яких 20 - на Бахмутському напрямку. Раніше російська війська наступали з інтенсивністю щонайменше 100 наступальних дій на добу. Ми розуміємо, наскільки зменшуються можливості РФ.
Впродовж найближчого часу ми очікуватимемо агонію російського наступу та дивитимемося, як протидіє цим наступальним діям українська армія. Доки логістика забезпечення Бахмута зберігається, бойові дії у місті триватимуть з головною метою - знищення живої сили й техніки ворога.
Розмови головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з головою Об'єднаного комітету начальників штабів США генералом Марком Міллі надзвичайно важливі. Тому, що триває підготовча робота до наступу ЗСУ. Потреби української армії, які висловлює Залужний у розмові з генералом Міллі, чітко сконцентровані на зброї, яка потрібна для наступу: бронетехніка і ППО. Ці складові вкрай важливі, щоб підготувати наступальні дії. Зараз надходження військової техніки не є у тих темпах, які нас задовольняють.
Сьогодні, 4 квітня, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг на пресконференції за підсумками першого дня саміту в Брюселі говорив, що є потреба у боєприпасах й артилерії, аби забезпечити перевагу України на полі бою. Для цього будуть працювати США й країни Альянсу. Зараз важливий період, і темпи надходження допомоги впливатимуть на час і нашу готовність до проведення широкомасштабного наступу ЗСУ по одному напрямку чи по кількох. Ця дискусія активно триває на рівні штабів країн НАТО й у форматі розмов генерала Залужного з генералом Міллі. Це вкрай важливі акценти, які розставляються під час підготовчого процесу наступальних дій.
Зараз в американському та європейському політичному середовищі питання нашого наступу достатньо активно дискутується, і часом навіть надмірно. Згадаємо слова міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, що надмірна увага до успішного проведення контрнаступу створює парадигму надмірних очікувань. А війна може бути різною, тому можуть бути різні ризики та виклики, що можуть виникнути у ході наших наступальних дій.
Оптимістично налаштовані експерти Заходу чи США вважають, що одним наступом можна домогтися перемоги. Так не буде. Окрім одного наступу буде серія інших військових дій, які будуть скеровані на те, аби виштовхнути ворога до кордонів 1991 року. Одним наступом ця операція не вирішиться. Потрібно і нам готуватися, і наша дипломатія має працювати, щоб європейці й американці не занадто вважали, що одним наступом, з перерізанням російських військ до берегів Азовського моря, вдасться перемогти противника. Це буде лише одним з елементів наступальних дій, які сьогодні готує українська армія. Ці дії потребують суттєвої системної роботи, яка вже робиться. Це підготовка наших військових у країнах Альянсу, отримання військової техніки та боєприпасів, також планувальний процес, який має чітко визначити, коли починати наступальні дії, в якому місці чи кількох місцях. І все це відбувається на тлі того, що ЗСУ паралельно тримають противника на багатьох напрямках і створюють передумови для наступальних дій.
Зараз Росія буде активно брязкати зброєю, тому що це єдиний аргумент для впливу на Європу, який сьогодні залишається у РФ. А щодо спроб агресора чинити якісь дії на суходолі, то є цікавий аналіз розвідки Фінляндії про російський військовий потенціал. Вони зазначили, що Росія після втрат, яких зазнала в Україні, зможе свій потенціал відновити хіба що після 2030 року. Фактично Фінляндія розуміє, що має час для ефективної інтеграції у структури безпеки Альянсу. Однак ми знаємо, що сьогодні Фінляндія є самодостатньою країною, яка має потужну армію, і готувалася воювати з Росією на одинці, до членства у НАТО. Також Фінляндія реалізувала концепцію тотальної оборони, яку й ми маємо перейняти у перспективі. Але головне, ми так само як і Фінляндія маємо стати членами Північноатлантичного альянсу.