Зеленський і порожнеча

То Емманюель Макрон лякає французів тим, що президентські вибори може виграти "подруга Путіна" Марін Ле Пен ("якщо на виклики країни не буде дана відповідь і якщо звичка брехати й заперечувати реальність буде прищеплена"), приховуючи, однак, що саме він "не дав відповіді на виклики", зокрема проігнорив думку співвітчизників з приводу пенсійної реформи.

А у нас керівник соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович вихопився із застереженням ще екстравагантнішого штибу. "Це страшне питання. Я, дивлячись на якісь рейтинги довіри, я розумію, що там порожнеча. Якщо він (Зеленський. – Авт.) не йде, то там – нікого. Я маю всі рейтинги довіри людей, яких якось можна міряти. Це треба – для того, щоб президент не пішов на вибори, – він вже повинен готувати наступника. Бо ця держава просто в тартарари розвалиться, якщо він не піде на вибори", - так прокоментував соціолог ситуацію, за якої чинний господар Банкової відмовиться від другої спроби здобути президентську булаву.

Антипович аргументує це тим, що, мовляв, Зеленський – загально визнаний лідер у час війни з Росією. Аргумент, як на мене, слабенький і не витримує критики.

Читайте також: Проєкт Мазурашу/Кузьміних не є особистою ініціативою

Лідерство під час війни – категорія двозначна і плинна. Далеко не ходитиму: нагадаю історію Вінстона Черчилля, з яким Зеленського люблять порівнювати без корекції на час і на обставини. Відомо, що історична висадка у Нормандії, яка стала кульмінаційним моментом Другої світової війни, відбулася усупереч, а не завдяки зусиллям тодішнього британського прем'єра. Черчилль дуже добре пам'ятав 113 тисяч убитих та покалічених вояків під час висадки у Галліполі у ході Дарданелльської операції Першої світової війни, і як тодішній Перший лорд Адміралтейства, до останніх днів відчував за це почуття вини. Тому перед днем "Д" 6 червня 1944 року дмухав на холодне.

Я вже не кажу про те, що у липні 1945 року лідер війни з тріском програв вибори лейбористам. Британці втомилися від риторики канонерок і, відверто кажучи, хотіли відпочити після нелюдських випробувань.

Читайте також: Після війни країна буде ідеальною жертвою для популістів

Зрештою, згадаймо вітчизняну історію. Коли після "перевороту" в ЦК КПРС до влади після Хрущова прийшов "незабиваємий Лєонід Ільіч", то, як подейкували наближені до нового "вождя", заявив, що народу слід "розслабитися" після перемоги над нацизмом. Заслужив, мовляв…

Це я до того, що не варто ставити на шальки терезів особисті лідерські риси тих чи інших персоналій у різних обставинах, як це намагається подати Олексій Антипович. Зеленський в умовах воєнного стану та фактичної телевізійної цензури, зі своїми щоденними відосиками, адресованими українцям, позірно виглядає лідером і наразі купається у променях електоральної слави.

Не варто ставити на шальки терезів особисті лідерські риси тих чи інших персоналій у різних обставинах, як це намагається подати Олексій Антипович. Зеленський в умовах воєнного стану та фактичної телевізійної цензури, зі своїми щоденними відосиками, адресованими українцям, позірно виглядає лідером і наразі купається у променях електоральної слави

Однак не слід забувати про те, що після перемоги над Росією йому та його команді доведеться платити за векселями цієї довіри. І не тільки платити, але й пояснювати обізнаному загалу чимало неприємних моментів: і "таємну подорож" в Оман та ймовірні там розмови з Патрушевим, і "шашлики на майські 2022-го", і згортання ракетної програми, і розмінування Чонгару, і призначення у Службу безпеки агентів ФСБ, і… Ці та інші запитання лунатимуть не тільки з уст завсідників соцмереж чи кав'ярень. Їх ставитимуть цілком компетентні люди, яким поталанить пройти цю війну, і які, — як обов'язок перед тими, хто не повернувся, — вимагатимуть відповіді.

Читайте також: Бездарний уряд гарних рішень копає нам глибоку яму

До того ж Зеленському і всій Україні ще варто дочекатися перемоги. Бо війна — дуже непрогнозована справа. А що, коли (борони Боже!) очікуваний контрнаступ не дасть належних результатів, коли під окупацією залишиться бодай дрібка української землі? Чи не доведеться Зеленському коригувати свої ж обіцянки, витримуючи, між іншим, тиск союзників, які вже обережно попереджають, що шанс для України може бути єдиним?

Зеленському і всій Україні ще варто дочекатися перемоги. Бо війна — дуже непрогнозована справа. А що, коли (борони Боже!) очікуваний контрнаступ не дасть належних результатів, коли під окупацією залишиться бодай дрібка української землі?

І, як би це не пояснював Антипович, — жодної порожнечі на повоєнному політичному полі України не буде. Навпаки, — буде ціла когорта персонажів, і цілком харизматичних та фахових, і, серед іншого, – й пройдисвітів (куди без них?), які спробують спокусити виборців.  

Тому незгода Зеленського йти на другий термін президентства – не найстрашніше, як про це розповідає керівник "Рейтингу". Найстрашніше те, що Антипович раптом ставить таке питання у час, коли суспільство "тривожать туманні сумніви", спричинені розгортанням партійних виборчих штабів і підготовкою до парламентських виборів… восени. Що це, як не чергова маніпуляція, — а такі у кредитній історії "Рейтингу" зауважені.

Найстрашніше й те, що є люди, котрі пробують завадити Зеленському виконати бодай одну з його передвиборчих обіцянок. Вона про те, що він за жодних обставин не піде на другий термін…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.