Рамзан Медведчук

“І не введи мене у спокусу” - я не звернувся із цією мольбою до Всевишнього. “Але визволи мене від лукавого” - тепер звертаюся до тебе, мій Боже, словами твоєї молитви “Отче наш”. Свого часу я піддався спокусі, і мою дитину до святого Хрещення тримав диявол во влоті. Тоді я не знав, що цей кремлівський антихрист стане катом мого народу. Тепер же каюсь і зрікаюся лихого, який попутав мене, грішного. Я більше не кум Путіна. Зрікаюся і каюся перед українським народом”.

На жаль, ми не почули такого покаяння від Віктора Медведчука. Чи знав він, що своїм “українським вибором” рекрутує за інструкцією Кремля головорізів для феесбешних банд лнр, днр? І таких банд було б більше по усіх слобожанських і таврійських степах аж до Чорномор”я.

Чи знав він, що його кум піде війною проти країни, громадянином якої він є?

Чи знав Медведчук, що Путін стане окупантом України — таким самим, яким для його батька був Гітлер?

Чи знав він, що похресник його дитини стане глобальним ізгоєм, якого стороняться лідери світових держав на планетарних форумах, який стане найбільшим злом на Землі і смертельно небезпечною загрозою для людства?

Чи заставили його здригнутися тисячі похоронок в українських родинах, рідні яких ніколи не повернуться із фронту найпідлішої із воєн — війни Москви проти України?

Може, він не знав. Не міг припустити, як і кожен з нас, що московський вампір впиватиметься кров”ю синів українських матерів. Бо цього не міг припусити майже кожен з нас, що на долю нашого післявоєнного покоління випаде війна. Війна на рівному місці. Війна із Росією. Війна безжальна, безглузда, підла, з якої на тисячі років наперед сусідні народи вийдуть найзаклятішими ворогами.

Якщо київський кум московського диявола цього не знав, то чому мовчить?

Чому? Боїться. Догрався з вогнем пекельним. Відступати нікуди. Можна опинитися під руїнами зірваних кумом домівок москвичів на Каширському шосе чи в одній домовині із отруєним полонієм Литвиненком. Кремлівські м”ясники не церемоняться, коли за політтехнологіями Суркова треба вирити сакральну могилу.

А якщо не боїться? Якщо Медведчук і нині за одно із Путіним? Проти України. Проти кожного з нас, проти наших родин, проти наших сімей, проти наших дітей.

Путін — мій клятий ворог, а друг мого клятого ворога — мій клятий ворог. Чуєш, Медведчук?

Невже він і далі у тій же ролі, що й протягом останіх щонайменше десяти років — у ролі кремлівського резидента у Києві. Далі впроваджує у життя “український вибір”, який означає вибір смерті для України як держави.

Далі займається своїм улюбленим хобі — клонуванням провокаторів із числа сексотів у націоналістичних таборах, які громлять бібліотечні читання антипутінської книги на батьківщині Бандери. Невипадково для різного роду “секторів” його офіс у центрі Києва залишається недоторканим.

Та що там “сектори”. Патентовані патріоти Ірина Геращенко і Роман Безсмертний виступають адвокатами дивола, безтямно толеруючи участь Медведчука у переговорах у Мінську. Там він — гуманіст-гуманітарій, якого слухають головорізи із Донецька і Луганська. Бо його обкусаними, вузькими від вічної злості устами глаголить сам кремлівський вампір.

Більше того, так званий миротворчий повітряний десант у складі Геращенко, Безсмертного та інших літає із Києва у Мінськ на літаку Медведчука. Схоже, тільки генерал Марчук відчуває, що від зловіщого диявольства “Кум ката як адвокат його жертв” розноситься та сама “ждановська жидкость”, якою енкаведисти заливали жертви у моргах для заглушення трупного запаху, і сторониться цього продажного екіпажу.

До речі, “рідина смерті” названа на честь ще одного московського ката Жданова, який залив цією отрутою російську культуру, що втратила те, без чого вона не культура, а варварство, - втратила совість. Так і живе нині ампутована нація без совісті, на гнойовищі якої возноситься кремлівський м”ясник.

У середовищі політкоректних до окупанта угодовців можна почути навіть таке гидотне белькотіння, що кремлівського кума треба найняти адвокатом полоненої окупантами української льотчиці. Як вам: адвакт Василя Стуса у ролі адвоката Надії Савченко?

Чому резидента окупанта толерує СБУ? Більше того, Медведчук за рішенням екс-есбіста Наливайченка — сам є працівником СБУ.

Максим Максимович Ісаєв був офіцером рейхсканцелярії Гітлера, але як Штірліц, а не Ісаєв.

А наш Штірліц відкриває ногами двері у найвищих кабінетах держави. Як стверджує член парламенту Найєм, він був першим, кого прийняв у своєму кабінеті новобраний після кривавого Майдану президент України.

Якби десь у 1943 році у Москві жив кум Гітлера, то що з ним зробив би Сталін? На якому стовпі на Замоскворецькомув мості повісив би?

Для мене уся ця трагічна історія із Медведчуком, трагічна, найперше, для нього самого, - маркер, червона лінія, за яку перейдено.

Бо якщо йому можна запросто розгулювати під час окупації центром Києва, то його кумові можна так само запросто вбивати нас у центрі Донбасу. Один кум вбиває нас, а другий кум — наш адвокат перед кумом першим. Я й не знаю, чи є ще такий прецедент у світовому мартирологу народовбивства із настільки садистським оскалом здичавіння.

Є у Росії виродок, якому дозволено все. Рамзан Кадиров. Навіть чисто зовні — животне. Йому дозволено усе, бо він — друг Путіна.

Зрадник свого народу. Холуй ху...ла.

Але то там, у пустині Зомбі, у яку перетворив Росію чекістський м”ясник. Але чому у нас дозволено усе київському холую ху...ла?