Головне управління розвідки підтвердило підрив залізничного мосту в Росії, який за 1000 км від України по дорозі до потужних виробників вибухівки. Це був залізничний міст через річку Чапаєвка у Самарській області, який підірвали 4 березня о 6-й годині ранку. А нещодавно стало відомо, що на коліях було знайдено ще декілька саморобних вибухових пристроїв, окрім тих, що підірвали цей міст.
Ця залізнична гілка використовувалася Росією для транспортування вантажів, зокрема інженерних боєприпасів, вироблених заводом "Полімер" у місті Чапаєвськ. Від місця вибуху до заводу, що виробляє боєприпаси по прямій менше як 5 км. Цей завод входить до державної корпорації Ростех, яка спеціалізується на забезпеченні потреб російської армії. "Полімер", як написано на сайті цього підприємства, виготовляє вибухові речовини та протипіхотні міни МОН-90.
Проте у Чапаєвську ще є одне підприємство, про яке ГУР чомусь не згадує - АО "Промсінтез", яке щороку виробляє 30 тис. тонн різної вибухівки. Водночас варто сказати, що підрив мосту не означає повну паралізацію цих логістичних процесів тому, що пошкоджений міст через річку Чапаєвка є лише одним з двох. Також ніхто не скасовував автомобільне сполучення, але, можливо, ті знайдені ворогом після підриву декілька інших вибухових пристроїв, ймовірно могли мати на меті повністю перебити сполучення з Чапаєвськом.
Але все одно це свідчить, що ГУР проводить системну роботу з ускладненням виробництва військової продукції на підприємствах агресора, і про те, що глибина операції ГУР демонструє багатоваріантні способи впливу на противника, і не лише за допомогою дронів та ракет, тому що 1000 км - значна відстань для здійснення таких операцій.
В цей час ворог намагається проводити атакуючі дії на декількох напрямках. Він прагне скористатися своєю перевагою у живій силі, артилерії, авіації, активно застосовує КАБи. За минулу добу 3 березня відбулося 78 зіткнень. Це не піковий показник, тому що піковий був пару тижнів тому, коли відбулося 102 боєзіткнення. Але все одно два напрямки залишаються найбільш складними - це Новопавлівський напрямок, який обʼєднує Мар'їнку й Вугледарський сектор, там відбулося 30 бойових зіткнень. І друга складова - це західніше Авдіївки, де відбулося 20 бойових зіткнень.
Коли ми говоримо про ситуацію на захід від Авдіївки, то зараз ми знаємо, що бойові дії тривають на рубежі Бердичі - Семенівка - Орлівка - Тоненьке - Первомайське. На цей рубіж відійшли наші бригади, які тримали оборону Авдіївки. Бойові дії проходять поблизу цих селищ або в самих селах, куди противник намагається пробиватися, використовуючи бронетехніку. Розуміємо, що ворог намагатиметься протиснути лінію оборони й максимально просунутися на захід. Це йому не вдається, але по кожному з населених пунктів динаміка досить непроста.
Коли ми говоримо про Бердичі, найбільш північний населений пункт на цій ділянці, то там оборону тримає достатньо стійко 47-ма бригада. Вона не дає просуватися противнику, який заходив у село, але його звідти вибивали. Наразі там цілком позитивна динаміка з огляду на утримання позицій.
Орлівка - ситуація дещо складніша, тому що ворог таки пробив на певних ділянках опорні пункти. Захоплені деякі приміщення з підвалами, де противник напевно буде накопичувати сили, аби потім розгортати подальші наступальні дії. Вчора 3 березня говорилося, що територіально Орлівка 50 на 50 утримується нашими військами й російськими. Сьогодні ці показники дещо гірші. І є певні ризики наступу з Орлівки на північ, на Бердичі.
Тоненьке - ситуація достатньо динамічна, десь 40% населеного пункту за нами, трохи більше за противником, але це припущення, тому що ситуація постійно змінюється.
Ворог і далі буде намагатися тиснути. Наше питання - це наявність сил, засобів, резервів, мотивації для того, щоб стримувати загарбників. На цей напрямок були скеровані резерви, які достатньо активно діють. Наразі говорити про те, де буде проходити наступна лінія оборони - це передчасне питання, хоча дійсно фортифікації будуються. Є різні оцінки стану цих фортифікацій. Суспільна думка, що фортифікаціями потрібно займатися, є поштовхом для того, аби форсувати цю роботу й діяльність на всіх напрямках фронту.
Павло Кишкар, заступник командира батальйону ЗСУ, керівник проєктного офісу Акселератора Міноборони розповів, що тренд щодо кадрових змін розпочатий не лише на словах, а і юридично. Очільник Головної інспекції МО адмірал Ігор Воронченко призначений керівником комісії щодо перевірки всіх структурних підрозділів апарату головкома, Генштабу та Міноборони. За місяць-півтора зможемо вже побачити висновки. Адже неправильно, коли однією тематикою займаються 10 і більше органів військового управління чи військових частин, що підпорядковані цим органам військового управління, які переважно розташовані у м. Київ. Це абсолютно неправильно. У нас така ситуація з інноваціями, з ІТ, зі сферою застосування БПЛА, розвитку систем зв'язку і ще можна назвати таких декілька напрямків, де м'яко кажучи, бардак. У системі військового управління такого не може бути.
Заступник командира батальйону ЗСУ вважає, що наступним кроком після скорочення цих підрозділів мають бути юридичні зміни, зокрема щодо підписання тривалих, багаторічних контрактів з виробництва української зброї. Це вимога часу, яку Міноборони виконає досить швидко, щоб ця зброя та техніка вже завтра були на лінії зіткнення. Такі види озброєння існують. На засіданні останньої Ставки полковник Андрій Лебеденко представляв сучасні розробки, які викликали фурор у людей, що були туди запрошені. Відповідно, це треба використовувати, у тому числі й завдяки цим довготривалим контрактам.
Кишкар зауважив, що є абсолютно унікальні проєкти, з якими Україна буде виходити на зовнішні ринки вже після війни. З того, що можна сказати, це відомі проєкти й "Тандем", і "Шабля" автоматизованого ведення вогню та ураження як живої сили, так і бронетехніки – це унікальні продукти українського ОПК, які вже сьогодні можуть змінити ситуацію на лінії бойового зіткнення. Саме про такі високотехнологічні продукти ми говоримо, коли мова йде про технологічну мобілізацію. Друге визначальне питання – юридична допомога українським виробникам, щоб вони могли спланувати свою роботу. Третє – треба поліпшити людську мобілізацію, стан якої став гірше, ніж був на початку повномасштабного вторгнення.
Підсумовуючи пана Павла, зазначу, що технологічний напрямок залишається вкрай важливим для розвитку, посилення та покращення можливстей наших військ на полі бою.