Янукович і ритуали крові

Носити норкову шапку мономаха, читати мантри з телесуфлера, підставляючи руки під лобизання – замало. Відповісти доведеться. І список ростиме.

Сумніваюсь, що є якийсь реєстр неугодних, пропечатаний президентським факсиміле «не заперечую». Але «брудна війна» триває – людей калічать, а нападників не притягають за законом. Провладні гієни завзято ухають, немовби не розуміючи, що це риє яму їхньому патронові – і що більше крові, то яма глибша.

Підлеглі бабуїни вірнопіддано зазирають в очі. «Нагнемо», - козиряють одні. «Батя, ми стараємось», - заколисують другі. Але це не свідчить про міцність режиму, подібне чули всі «отці народу», включно з Чаушеску.

Зрештою, вже на лімузиновому виході вони зі сміхом крутять дулі, підморгуючи один одному і летять на дачу під Москвою, де кремлівський щуролов радить: «заганяйте ведмедя глибше у лігво, пов’яжіть його кров’ю. За себе не переживайте». Хтось навпаки летить до давоських мудреців і чує: «не будьте ідіотами, не беріть гріха на душу, бо потім в Гаазі не відмиєтесь».

У головного ж дачника країни логіка еклектична: «в разі чогось скажу, - це ж вони, тітушки проклятущі, в усьому винні, а я нічого не знав». Але він досі не збагнув, що у разі кривавого скандалу, чи майданного Гонгадзе, натівські комісари «спитають» не з добкіних із захарченками, які розсмокчуться по офшорних ранчо, а саме з нього. Це підтверджує й практика судових процесів, на якому нестройний хор колишніх бояр миттю знаходить свого «мілошевича». «Це він дав наказ, - жебонітимуть перед вашингтонськими присяжними донедавні опричники, - ми впирались як могли, але це він вимагав крові. Це він нас змусив!»

Наразі «стовпи режиму» певні, що забезпечили своє трибунальне алібі за допомогою Януковича, а «прикриє» їх Путін. І пошук геополітичних адвокатів свідчить про їхнє відчуття нюрнберзького, чи, радше, аргентинського епілогу. Щоправда, якщо вже дійде до суду, навряд чи генерали тітушок відбудуться лише почесним статусом свідків «брудної війни». До речі, це поняття з’явилось в Аргентині, в якій наприкінці 1970-х опозиціонерів масово викрадали, калічили і вбивали. Тривало катування країни довго, але торік підстаркуватих аргентинських межигірців засудили на десятки років.

Зараз режим мав би судомно берегти кожного євромайданівця, бо те, що починається кров’ю, закінчується Ґуантанамо. Рано чи пізно. Та й у разі появи «таращанських знахідок» Путін не прикриватиме всеукраїнського стрілочника. Хіба дасть щиру пораду, присмачену фірмовим глумом: «Що робити!? Та вуса запускай! Прийняти не зможу, домовляйся з американцями сам».

Всі побиття і підпали поповнюють саме президентське конто. І не рятують його від Євромайданів, а лише викопують ведмежу яму глибшою. Під радісне: «ми стараємось, батя».