Диктатура Ємелі

Спочатку витратили тисячі слів, для того щоб довести, що від підписання угоди з Іраном для Росії нічого не зміниться. Пояснювали, що ніякого серйозного падіння економічного зростання в Китаї немає і бути не може - там же така чудова влада! Стверджували, що курс рубля не залежить від ціни на нафту, а залежить від зусиль російського Центробанку. А Центробанк, як відомо, залежить від рішень Володимира Володимировича. А Володимир Володимирович не помиляються ніколи.

Зараз, коли стало ясно, що ціна на нафту знижується, а рубль падає, нагадують, наскільки серйозними є наслідки угоди з Іраном. Помічають падіння економічного зростання в Китаї. Про Центробанк вже й не згадують. А якщо й згадують, то тільки для того, щоб заявити, що падіння курсу рубля допоможе російській економіці. Авжеж!

І ось тут виникає питання: що ж це за економіка така, що все її існування сконцентровано навколо ціни бареля? І так сконцентровано, що навіть серйозні люди з докторськими ступенями не хочуть повірити, що нафта може падати в ціні, а не рости. Тому що в Росії це зараз те ж саме, що сказати, що Бога немає, - сторінку в соціальній мережі заблокують, а самого викличуть на допит у Слідчий комітет.

Росіяни - особливо після Майдану і краху режиму Януковича - люблять цікавитися не своїми, а нашими новинами. Так, звичайно, це допомагає забути про власну маргінальність. Так, звичайно, ми бідна країна. Але виникає питання: а як же всі ці десятиліття наша бідна країна жила не прив'язаною до курсу нафти? Як без цього курсу ми існуємо зараз? І як без прив'язки до нафтового курсу існують економіки десятків країн світу, куди більш успішних, ніж Росія чи Україна?

Звичайно, все це риторичні запитання. Справа не в тому, що в Росії - диктатура Путіна. І навіть не в тому, що в Росії - диктатура нафти. А в тому, що в Росії - диктатура Ємелі, казкового героя, який хоче подорожувати по життю виключно на печі.

А нафта і Путін - всього лише похідні від цієї диктатури.